Третій повний (римський) переклад Біблії українською мовою.
Суттєвою відмінністю цього перекладу, в порівнянні з попередніми двома перекладами (Пантелеймона Куліша й Івана Огієнка), є те, що перекладач о.Іван Хоменко користувався не тільки оригінальними текстами книг Старого Заповіту так званого "першого канону", які визнані всіма помісними Церквами (православними, католицькими, протестантськими) як богонатхненні, а й книгами "другого канону" (Товита, Юдити, Перша книга Макавеїв, Друга книга Макавеїв, Мудрости, Сираха, Варуха, Лист Єремії), які визнаються канонічними лише католицькими Церквами латинського та грецького обряду, а іншими Церквами вважаються апокрифічними. Священнослужитель о.Іван Хоменко - український грекокатолик, добрий біблієзнавець і добрий знавець мов класичних (єврейської, грецької, латинської) і сучасних (французької, англійської, німецької, італійської). Першу редакцію перекладу о.Іван Хоменко робив близько дванадцяти років (19451957) під патронатом тодішнього архієпископа Української ГрекоКатолицької Церкви на еміграції Івана Бучка.
Маючи слабеньке здоров'я, о.Іван Хоменко усамітнився на острові Капрі, що в Тірренському морі неподалік Неаполя, і там поволі перекладав. Назагал його умови праці були кращі, ніж у його попередників Пантелеймона Куліша та Івана Огієнка. Він працював у вільному світі, над ним не тяжіли, як над Кулішем та Огієнком, переслідування української мови чи воєнні лихоліття. Оминувши екстремальних ситуацій (щодо умов праці) своїх попередників і маючи уважних покровителів у особах отців монашого грекокатолицького чину святого Василя Великого (ЧСВВ), які взяли на себе апробацію та редагування перекладу (а пізніше і його надрукування), о.Іван Хоменко міг дуже уважно і без зайвого поспіху попрацювати над текстами, подискутувати з мовними редакторами, рецензентами зі спірних питань і в такий спосіб знайти найбільш оптимальний варіант передачі найтонших виявів думки рідною мовою.
Саме в період перекладацької праці о.Іван Хоменка були відкриті знамениті кумранські рукописи, які пролляли додаткове світло на історію біблійних текстів, на їх автентичність, правдивість і богонатхненність. Перекладач дуже уважно стежив за дослідженнями кумранських рукописів і враховував істотні висновки визнаних науковцівбіблієзнавців. Та обставина, що він включив до свого перекладу книги "другого канону", які православнопротестантські біблієзнавці схильні вважати апокрифами, - пояснюється традицією католицьких Церков. Ці апокрифічні книги є тільки в Старому Заповіті, тому в цій частині Біблії Хоменкового перекладу є аж 47 книг, тобто на 8 книг більше, ніж у Кулішевому та Огієнковому перекладах (де містяться 39 книг Старого Заповіту). Число ж книг Нового Заповіту в усіх перекладах стале: 27.
Книги Старого Заповіту о.Іван Хоменко перекладав за масоретськими текстами. Що це за тексти? Масорети в перекладі з арамійської мови - традиціоналісти. Так називали єврейських переписувачів Біблії (звичайно, тільки книг Старого Заповіту), які впродовж VI, VII і VIII ст. по Р.Х. додали до 22х приголосних знаків єврейськаарамійської абетки ще 10 голосних літер, що й уберегло тексти від численних неточностей, які траплялися, коли вживали тільки приголосні літери, без голосних. Масорети повністю переписали всі давньозаповітні біблійні тексти за витвореною ними ж новою системою і спеціальними правилами, що надалі уберегло ці тексти від помилок та перекручень з боку нових поколінь переписувачів. Іван Хоменко якраз і користувався цими текстами, звичайно, в сучасному виданні; а це було шосте перевидання, здійснене біблієзнавцем Р.Кіттелем. Крім того, наш перекладач використовував у своїй праці над книгами Старого Заповіту і грецькі тексти так званих сімдесятьох тлумачів Біблії, або Септуагінти. Традиційно вважається, що близько II ст. до Р.Х. 72 учених біблеїсти усамітнилися на острові Фаросі поблизу Апександрії в Єгипті і впродовж 72 днів переклали із давньоєврейської мови (в абетці якої ще не вживали голосних літер) книги Старого Заповіту на тодішню давньогрецьку мову - так зване койне, якою розмовляла єврейська діяспора в Північній Африці, зокрема, в Єгипті. Отож, переклад Септуагінти є старший за масоретські тексти Біблії. 72 старійшинитлумачі старалися, звичайно, тільки для своїх одноплемінців; але Бог використав їх для ширшої мети: позаяк грецьку мову знали тоді численні племена й народи, котрі ще не прийняли Христа в свої серця, то легендарна праця мудреців старійшин на острові Фаросі допомогла в подальшій християнізації грецькомовних народів.
Що стосується Нового Заповіту, то перекладач о.Іван Хоменко користувався так званими критичними текстами, тобто реконструйованими на основі порівнянь і зіставлень первісними текстами Євангелій та інших книг Нового Заповіту. Наш перекладач скористався критичним текстом Нового Заповіту, що його вшосте був видав Папський Біблійний Інститут.
Коли всі книги Біблії були перекладені (наприкінці 50х років), почалася неодмінна в таких випадках редакційна робота: рецензування перекладу біблієзнавцями й філологами різних спеціальностей, мовностилістичне редагування, створення приміток й іншого наукового апарату, вибір формату книги, шрифта, мистецькополіграфічне оформлення. До складу біблійної комісії, яка перевіряла точність перекладу з богословського погляду, увійшли чільні представники Чину св.Василя Великого з осідком у Римі: Й.Мартинець, А.Великий, Т.Олійник, І.Патрило, С.Фединяк, Р.Головацький, М.Ваврик, В.Ваврик, О.Купранець. Як писав у передмові до першого накладу новоперекладеної Біблії під назвою "Святе Письмо" (Рим, 1963) тодішній керівник "протоархімандрит) Римського монастиря Чину св.Василя Великого о.Павло Миськів, "перекладені тексти Священна Конгрегація у справах Східної Церкви (одна з урядових структур Ватікану для керівництва католицькими Церквами Сходу, переважно не латинського обряду, в тому числі й Українською ГрекоКатолицькою Церквою. Д.С.) доручила Василіянському Чинові для опрацювання остаточної редакції нового перекладу та її видання. Над цим і трудилася цілий ряд років спеціяльна комісія... При дальшому перевиданні нашого перекладу неможливо буде уникнути щоразових виправлень та поліпшень. Тут була б і нагода для читача щодо корисної співпраці: уважно читавши, формулювати свої побажання, щоб наша Біблія стала ще більш у духовій пригоді, також і читача майбутнього. Василіянський Чин ретельно пильнуватиме, щоб кожна розумна, нехай і найдрібніша пропозиція у цій ділянці, була належно оцінена й використана". Справді, ЧСВВ дотримав слова, і в наступних перевиданнях "Святого Письма" після 1963 року (багато читачів називають її "вишневою Біблією", тому що друкувалася у обкладинці вишневого кольору) вніс певні виправлення не так біблійнодогматичного, як мовностилістичного характеру.
До речі, про мову і стиль. Перекладач о.Іван Хоменко дбав не тільки про точність передачі думки, але і про красу мови. Його лексика багата і розмаїта. Родом з Українського Поділля, яке на мовному полі увібрало в себе багато слів Наддніпрянської, Лівобережної, Правобережної України, навіть Волині й Галичини, о.Іван Хоменко повною мірою застосував красу мови свого отчого краю і в своєму перекладі. Але, звичайно, як і кожний переклад, а особливо такий поважний і відповідальний, як переклад Слова Божого з далеких від української мови давніх мов, якими сьогодні майже ніхто не розмовляє, переклад о.Івана Хоменка вимагав ретельного мовностилістичного редагування. Його здійснювали відомі в українській діяспорі на Заході майстри слова: Ігор Костецький (мовностилістичне редагування книги Сираха, Євангелії від св. апостола і євангеліста Івана та загальний редакторський нагляд за текстом всієї Біблії), письменник Василь Барка (мовностилістичне редагування Об'явлення св. Івана Богослова), професор Михайло Орест Зеров (науковий консультант з питань стилістики). Чи не найбільшою проблемою для перекладача і редакторів мови була проблема передачі літерами української абетки численних власних назв так званих топонімів (географічних назв) і антропонімів (імен людей). Однозначно цієї проблеми розв'язати було неможливо. В цьому відношенні в передмові до першого видання "Святого Письма" сказано: "Зза наявности імен, закорінених в нашій мові, що суперечать вимові оригінальній, не можна було ані транскрибувати їх оригінальна, ані, навпаки, достосувати до українізованої вимови колосальну решту імен, які в нас традиції не мають*.
Третій повний переклад Біблії сучасною українською літературною мовою з'явився друком 1963 р., під час заключних сесій Другого Ватіканського вселенського собору. Його поява через кілька років після опублікування другого повного українського перекладу митрополита Іларіона (професора Івана Огієнка) засвідчила активізацію українськоперекладацької діяльності з давніх мов взагалі, і біблійної зокрема. Хоч третій переклад це насамперед здобуток і заслуга Української ГрекоКатолицької Церкви і її найбільш вченого чернечого ордену Чину св.Василя Великого, все ж таки це була подія всеукраїнського значення. Третім перекладом Біблії (у першому виданні й наступних перевиданнях) користуються не тільки грекокатолики, але й православні та протестанти, бо він видатний якістю мови і точністю переданої думки. Третій переклад о.Івана Хоменка, попри його закономірну відмінність від другого перекладу Івана Огієнка (зумовлену різним трактуванням православною і католицькою Церквами першоканонічних і другоканонічних книг Старого Заповіту), є видатним внеском в українське біблієзнавство і свідчить про безсмертя української мови, як і нації, що цю мову виплекала упродовж віків.
Др Дмитро Степовик, віцепрезидент УБТ
Бюлетень УБТ №4, липень-грудень 1996 р
