Хоменко Іван Софронович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.Хоменко ІванІва́н Софро́нович Хоме́нко (* 11 листопада 1892, Вінниця — † 10 квітня 1981, острів Капрі, Італія)
Життєпис
Народився у Вінниці (у так званому Старому місті) 1892 року в родині греко-католиків. Навчався у
Київському університеті, пізніше викладав у гімназії та в університетах Відня і Риму. В 1918—1920 роках працював у міністерстві закордонних справ Української Народної Республіки, головним чином у складі посольства у Відні. Одночасно слухав лекції у Віденському університеті. За кордоном він познайомився з митрополитом Андрієм Шептицьким, під впливом якого почав вивчати теологію і отримав у 1925 роцi ступінь доктора філософії. А 1940 Хоменко прийняв чернечій постриг — став членом чернечого греко-католицького чину святого Василя Великого (василіан). Цікаво відзначити, що саме того року Іван Хоменко взяв на себе надзвичайно складну і довготривалу працю — почав роботу над перекладом Біблії, яка тривала до кінця його життя. Після Другої світової війни Хоменко емігрував до Італії, де жив і помер 1981 року на о. Капрі.
Переклад Біблії
Біблія, як відомо, складається з двох основних частин — Єврейських та грецьких писань (Старого та Нового Завітів), які у свою чергу, сформовані із окремих канонічних книг (слово «канон» — грецьке «правило», «норма»), обраних серед багатьох подібних творів на початку християнської ери отцями Церкви, зокрема, блаженним Ієронімом. Сьогодні «канон» означає також певну сукупність книг Біблії. Історично вийшло так, що сьогодні у світовому християнстві існує два біблійних канона — той, який визнають православні та протестантські Церкви (39 книг Старого і 27 книг Нового Завітів), а також католицький канон, який має 45 книг Старого Завіту і 27 книг Нового. Українські греко-католики притримуються католицького біблійного канону, і саме через це Івану Хоменку випало на долю перекладати більше біблійних книг, ніж це зробили Пантелеймон Куліш та Іван Огієнко.
В Італії Іван продовжив перекладати Святе Письмо українською мовою. Йому іноді допомагали українські студенти, які студіювали в Римі. На Капрі Хоменко пробув безвиїзно майже 20 років, — не відриваючись від роботи. Безвиїзно, але не наодинці — його постійно відвідували біблієзнавці, знавці стародавніх мов тощо. Головним чином — отці василіани, які всіляко підтримували цю роботу. За основу перекладу було взято не якийсь один список Біблії, а оригінальні арамейські (семітська мова юдеїв Палестини часів Ісуса), давньоєврейські та давньогрецькі тексти.
Переклад Хоменка спирався на так звані масоретські («традиціоналістські») тексти. Це тексти єврейських переписувачів Старого Завіту, які в середині першого тисячоліття нашої ери додали до давньоєврейського алфавіту, який до цього складався із 20 приголосних літер, 10 голосних літер (до того часу всі тексти писалися тільки приголосними) і, відповідно, повністю переписали весь Старий Завіт. Масоретські тексти вельми спростили переклад і зробили його більш вірогідним. Другим джерелом стала Біблія під назвою «Септуагінта» — юдейський текст, перекладений грецькою мовою у III—II століттях до н. е. на замовлення єгипетського (еллінського) царя Птоломея Філадельфа. У ті часи цей переклад був вельми необхідним — тоді єврейська діаспора Єгипту говорила переважно грецькою мовою. Септуагінта (переклад «70-ти товмачів») в усі часи вельми шанувався і шанується сьогодні біблеїстами всіх конфесій. Зокрема, цим грецьким перекладом користувався святий Ієронім, перекладаючи Старий Завіт латиною (це так звана «Вульгата» — Біблія для всіх). Зауважимо також, що саме в Септуагінті знаходяться книги того Другого канону Біблії, які не визнаються за межами католицизму (це, зокрема, «Премудрості Соломона», Премудрості Ісуса, дві Книги Маккавейських та інші). А якщо повернутися до перекладу, то значна частина праці перекладача полягала у тому, щоби порівнювати тексти різних джерел, зокрема, порінювати масоретські тексти з Септуагінтою, яка була записана на багато століть раніше за масоретські тексти.
Що стосується Нового Заповіту, то тут Іван Хоменко користувався так званими критичними текстами, реконструйованими на основі зіставлень з існуючими найдавнішими Євангеліями та іншими книгами Нового Завіту. За основу він взяв критичний текст Нового Завіту, який вшосте видав Папський Біблійний Інститут. Все це забезпечувало високий рівень точності перекладу.
Спеціалісти відзначають ще одну привабливу рису перекладу Хоменка — його тексти вирізняються не тільки максимальним сутнісним наближенням до оригіналу, але й гарною літературною українською мовою. Хоча труднощі тут були неабиякі, особливо при трансляції на українську стародавніх біблійних імен, географічних назв, а також різних давніх звичаєвих моментів. Але дивуватися тут нічого, зважаючи на віддаленість у часі та просторі мови й побуту українців від стародавнього світу.
Іван Хоменко працював над перекладом 23 роки і закінчив його в п'ятидесятих роках минулого століття. Але це був кінець тільки першого етапу — етапу, на якому царем і богом був сам перекладач. А далі почалася відповідальна напружена копітка редакційна праця, якою займалися (в контакті з автором перекладу) вчені біблеїсти, філологи, історики, археологи, богослови — так звана експертно-богословська комісія. Редагування перекладу тягнулося протягом цілих десяти років. Іноді це був дуже болючий для автора процес — коли його думки і думки комісії розходилися. Але, зрештою, під час закінчення Другого Ватиканського собору (1962—1965), «Святе Письмо Старого і Нового Завіту» побачило світ у Римі — у видавництві отців Василіан. З того часу цей чернечій чин Василія Великого є юридичним власником Біблії Хоменка.
Попри, здавалось би, щасливе закінчення справи, Іван Хоменко працював над своїм перекладом до кінця свого життя — готував друге, виправлене, видання. Бо вважав, що редактори та цензори спаплюжили його переклад. Це стало трагедією останніх років життя отця Івана. Помер він на острові Капрі, лише трохи не доживши до 90 та років.
Біблія Хоменка неодноразово перевидавалася і використовується, головним чином, в греко-католицьких храмах як за кордоном, так і в Україні. Хоча і в наступних перевиданнях «Святого Письма Старого і Нового Завіту» Івана Хоменка в переклад вносилися певні виправлення. Це, однак, загальна практика, зважаючи на обсяг і неймовірні складнощі перекладу.
Професор Дмитро Степовик пише: «Хоч третій переклад Біблії — це насамперед здобуток і заслуга Української Греко-Католицької Церкви і її найбільш вченого чернечого Чину св. Василя Великого, її переклад і видання стали подією всеукраїнського значення. Цим — третім повним — перекладом Біблії (у першому виданні й наступних перевиданнях) користуються не тільки греко-католики, але й православні та протестанти, бо цей переклад є видатним якістю мови і точністю переданої думки. Третій переклад о. Івана Хоменка, попри його закономірну відмінність від другого перекладу Івана Огієнка, є також видатним внеском в українське біблієзнавство і свідчить про безсмертя української мови, як і нації, що цю мову виплекала упродовж віків. Тексти цієї Біблії читаються під час служб у греко-католицьких храмах».
У радянські часи італійський переклад Хоменка, як і всі інші видання Біблії, а тим більш — «уніатські», було суворо заборонено. Цьому противилася не тільки атеїстична радянська влада, але й Руська православна церква. Тому катакомбна греко-католицька церква на заході України ще багато років служила в церквах за старослов'янською Біблією.
Джерела
У Родоводі є дерево пращурів та нащадків цієї людини
