Бі́блія (з грец. βιβλία — книги) — священна книга християнства, яка поділяється на дві частини: Старий Заповіт і Новий Заповіт — і складається з окремих книг, написаних різними авторами. Старий Заповіт написаний давньоєврейською мовою (біблійному івриті), за винятком деяких частин, написаних арамейською мовою. Новий Заповіт написаний на одному з діалектів старогрецької мови - койне.
Склад та структура Біблії
Сама книга, яку називають «Біблія», складається із двох основних частин — це Старий Заповіт і Новий Заповіт. В основі назви «Заповіт» (від івр. ברית — угода, договір, союз, заповіт) лежить ідея угоди Бога з усім людством: у Старому Заповіті розповідається про союз Бога із народом; у Новому Заповіті — про союз Бога з людством через Ісуса Христа.
Для християн священними є обидві частини Біблії. Проте для євреїв, прихильників іудаїзму, — священною лише перша частина і тому вони взагалі не користуються терміном «Старий Заповіт». Натомість виділяють три частини Святого Письма:
Тора (івр. תורה) — «Вчення» або «П'ятикнижжя Мойсеєве»;
Невіім (івр. נביאים) — «Пророки»; та
Кетувім (івр. כתובים) — «Писання».
Поєднання початкових літер цих назв творить акронім (івр. תנ"ך), який читається як «ТаНаХ». «ТаНаХ» — і є назвою єврейського (іудейського) Священного Тексту.
Залежно від згрупування біблейських текстів, іудейська Біблія налічує у своєму складі 22, 24 або 27 книг.
Старий Заповіт
Старий Заповіт або Старий Завіт — перша частина Біблії, що по обсягу складає близько трьох четвертих усієї Біблії. Старий Заповіт нараховує 50 книг у православних, 45 у католиків, та 39 у протестантів, написаних переважно староєврейською мовою. У них розповідається про створення світу, гріхопадіння, взаємини Бога з вибраним ним народом Ізраїлю. Через увесь Старий Заповіт простежується обіцянка Бога відновити посередництвом Месії (спасителя) зруйновані гріхом відносини із Богом. Головна ідея Старого Завіту — договір Бога Ягве з обраним єврейським народом. Умови договору зводяться до двох основних положень:
«Я — Бог Ягве: нехай не буде для тебе інших богів, окрім мене»
«Не рідніться з іншими (язичницькими) народами»
Структура Старого Завіту, яка складається з чотирьох головних груп:
1. Доісторичні книги
2. Історичні книги
3. Навчальні (поетичні) книги
4. Пророчі книги
Новий Заповіт
Новий Заповіт — друга частина Біблії, що містить у собі 27 книг. У Новому Заповіті розповідається про прихід на землю Месії (Христа) від Бога, Сина Божого, щоби він помер за людей і таким чином відкупив їх (від успадкованого ними від першого чоловіка Адама, та його дружини, Єви) гріха (про що розповідається і у Старому Заповіті). Будучи на землі, і проповідуючи про Небесне Царство Боже, Ісус (Месія) вибрав дванадцять апостолів (один з яких зрадив його) і доручив їм поширювати його вчення по цілому (знаному в той час) світі.
Окрім самої Євангелії у Новому Заповіті, є і інші книги, де розповідається і стає відомо про виникнення та існування перших общини християнства. Апостоли у своїх посланнях (листах) до церков навчають то́му, що́ саме необхідно для спасіння, а також надають поради для повсякденного життя.
Остання книга Нового Заповіту: Об'явлення — символічною мовою розповідає про другий прихід Христа на землю в якості Царя Божого Небесного Царства; про кару для тих, хто не повірив у Христа і не виконував його волю; про вибір співцарів у його царстві, правлячих над підданими на землі; про небесне місто збудоване Богом; про знищення роспустниці, названою «Вавилон Великий», символічним звіром; про війну Бога з земними царями — Армагеддон, провокуємі Божим ворогом — Дияволом.
Формування біблійного канону
Процес виникнення канону був складним і тривалим. Його можна поділити на два основних етапи:
1. Формування канону Старого Заповіту;
2. Формування канону Нового Заповіту.
Старий Заповіт
Більшість вчених вважає, що книги Старого Заповіту створювались або складались у період між 12-м та 2-м століттями до н.е, тобто до народження Ісуса Христа. Основою формування канону Старого Заповіту служили перекладені з єврейської мови грецькі тексти Септуаґінти (2 ст. до н.е.), а пізніше латинський переклад Вульґати (4 ст. н.е.). Канон Старого Заповіту має деякі відмінності у різних християнських конфесій. Всі конфесії визнають єврейський канон, що містить 39 книг (т. зв. «протоканонічні книги»), православні та католицькі видання включають також одинадцять второканонічних книг, які деякими протестантськими організаціями вважаються апокрифами.
Новий Заповіт
Процес формування Новозавітнього канону полягав в об'єднанні книг, які Християни знайшли Богонатхненними для поклоніння й повчання в тій історичній ситуації, в якій вони жили, а також такими, що не суперечать Старому Заповіту.
Всупереч поширеній хибній думці Новозавітній канон не був швидкоруч створений на великому бюрократичному Церковному соборі, а швидше розвинувся протягом кількох століть, хоча це не говорить, що офіційні Собори і рішення взагалі не торкалися даного питання.
У той же час думка про існування повного і чіткого Новозавітнього канону із самого початку, тобто з часів Апостолів, не має історичного підґрунтя. Канон Нового Заповіту, як і Старого є результатом розвитку в процесі, що підсилювався полемікою зі скептиками, як всередині Церкви, так і за її межами.
У перші три століття Християнської Церкви, християни, схоже, не мали загальновизнаного Новозавітнього канону. Новозавітній канон в сучасному вигляді вперше був викладений Афанасієм, єпископом Александрії, в 367 році в листі написаному церквам в Єгипті. До того часу канон став більш-менш сталим.
Таким чином затвердження канону Вселенським Собором стало лише формальним його визнанням, а не створенням чи відбором книг, які можна було б до нього включити, бо сам Бог діяв через вірних йому людей, скеровуючи їх на всіх стадіях процесу з визначення священних книг, що в повній мірі викладають Його волю для людей.
