1 Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі.
2 Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот - геть усе марнота.
3 Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем?
4 Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки.
5 Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити.
6 Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів.
7 Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється. До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову.
8 Усякі речі втомлюють людину, а чому - ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим.
9 Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем.
10 Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» - то воно вже давно було у віках, які були перед нами.
11 Немає згадки про минулих, та й про тих, що будуть потім, - не згадають про них ті, що прийдуть опісля.
12 Я, Когелет, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13 Віддався я всім серцем розслідуванням та мудрим вивідуванням усього, що під сонцем. Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися.
14 Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж? Усе марнота й гонитва за вітром.
15 Криве не може стати прямим, і того, що бракує, не можна полічити.
16 Подумав я у серці: ось я придбав собі велику і глибоку мудрість, понад усіх, що були передо мною над Єрусалимом, і серце моє дознало велемудрости й знання.
17 Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром,
18 бо у великій мудрості - велика журба, хто додає знання, додає страждання.