Переклад Івана Хоменка, Приповідки - Розділ 6 читає Ігор Козлов



Обережність при запоруках 1-5; ледачий та мурашка 6-11: лукавий 12-15: що Богові осоружне 16-19; чужоложство 20-35

1 Мій сину! Коли за ближнього ти поручився, | коли дав руку твою за чужого,
2 коли зв'язав себе словами уст своїх, | коли піймавсь словами уст власних,
3 вчини, мій сину, ось що, і звільнишся, | бо ти попався в руки ближньому твоєму: | - іди, смирися, наполягай на твого ближнього;
4 не дай очам твоїм ні сну, | ні дрімоти твоїм повікам.
5 Звільнись, неначе сарна з рук (мисливця) | і немов та птиця з сильця.
6 Іди, ледащо, до мурашки; | приглянься до її звичаїв, будь розумним.
7 Нема в неї ні начальства, | ні назирателя, ані вождя, -
8 і літом вона хліб собі готує, | у жнива збирає корм свій.
9 Докіль лежатимеш, лінивче | коли ти встанеш зо сну свого?
10 Не довго будеш спати, не довго й куняти, | не довго будеш, розлігшися, згортати руки,
11 і злидні, наче волоцюга, прийдуть на тебе; | і недостача, мов муж збройний.
12 Людина розбещена, чоловік безбожний | - ходить з неправдивими устами,
13 мружить очі, совгає ногами, | подає знаки своїми пальцями.
14 З лихими думами на серці | він увесь час зло кує, сіє розбрат.
15 Тому на нього нагло надійде погибель, | він вмить буде розбитий, без рятунку.
16 Є шість речей, що Господеві огидні, ба й сім, що для душі його осоружні:
17 горді очі, язик брехливий, | руки, що кров безвинну проливають,
18 серце, що кує лихі задуми, | ноги, що біжать до зла швидко,
19 фальшивий свідок, що дихає брехнею, | та той, що між братами сіє чвари.
20 Пильнуй, мій сину, заповіді батька твого, | не відкидай навчання матері твоєї.
21 Прив'яжи собі до серця їх, назавжди, | повісь собі на шию.
22 Бо заповідь - то світильник, а навчання - світло; | повчальні докори - дорога життя.
23 Коли ходитимеш, вона буде тебе водити, | як ляжеш, буде чатувати над тобою, | а як пробудишся, буде з тобою розмовляти,
24 щоб зберегти тебе від злої жінки, | та від облесливости язика чужої.
25 Не пожадай у твоїм серці її вроди, | і не давай себе звести її морганням,
26 бо задля повії можна зубожіти до куска хліба, | тим часом, як замужня на дороге життя полює.
27 Чи ж можна в пазуху вогню набрати | так, щоб одежа не згоріла?
28 Або чи можна по жару ходити | так, щоб не опеклися ноги?
29 Отак воно з тим, хто до дружини ближнього вчащає: | хто б її не торкнувся, не буде той безвинним.
30 До злодія не ставляться з презирством, | якщо вкрав, щоб попоїсти, коли був голодний.
31 Та як упіймають, усемеро заплатить; | усе, що має в хаті, мусить він віддати.
32 Хто перелюбствує, тому ума бракує; | сам себе губить, хто це чинить.
33 Він стусанів і ганьби набереться, | сором його не зітреться ніколи.
34 Бо ревнощі запалять лютість у серці мужа, | і він не пощадить у день помсти.
35 Ніякого він викупу не прийме, | нічим не вдовольниться, хоча б і як ти помножив дари.