38. Лікар 1-15; жалоба 16-23; ремества 24-34

1 Вшановуй належно потрібного тобі лікаря, бо й він існує з Господньої установи:
2 від Всевишнього - здатність лікаря, а й цар його обдаровує.
3 Голову лікаря знання його звисочують, тож і з боку вельмож йому подив належиться.
4 Господь із землі ліки виводить, і розумний муж не нехтує ними.
5 Хіба не від дерева вода посолодшала, а й сила його тим самим виявилась?
6 Це ж він бо людей обдарував знанням, щоб вони прославлялись його ділами дивними.
7 Ними лікується й усувається біль, і хто знається на зіллях, - уміє їх змішувати.
8 Тож діла його не мають ні кінця, ні краю, і мир від нього розповсюджується світом.
9 Сину, в недузі твоїй не побивайся, лиш молись до Господа, і він тебе оздоровить.
10 Провину відкинь, свої руки випростай, від усякого гріха очисти своє серце.
11 Ладан і пропам'ятну жертву з муки питльованої воздай, і зроби свій принос жирним, наскільки можеш.
12 А й лікаря примісти, бо й він Господом створений: хай тебе не полишає, бо й його ти потребуєш;
13 стається не раз, що одужання в їхніх руках перебуває.
14 Та й їм слід так само до Господа молитись, щоб ними він зволив подати полегшу і принести одужання для рятунку життя.
15 Той же, хто грішить супроти свого Творця, нехай потрапить лікареві в руки.
16 Сину, зронюй над померлим сльози, розпочинай голосіння, як личить тяжко стражденному; поховай його тіло, як звичай велить, і могили його не занедбуй.
17 Гірко ридай, ревно бий себе в груди, жалобу по нім справляй, що на неї заслужив він, - так день або й два, поговору ради, і аж тоді у своїм смутку втішся.
18 Бо смуток провадить до смерти, і серця журба потугу відбирає.
19 Смуток у злиднях перебуває, а вбогого життя - згідне з його серцем.
20 Смуткові серцем своїм не віддавайся, відкинь його геть - про кінець пам'ятай свій.
21 Не забувай - немає бо повороту: мертвому не допоможеш, а собі самому пошкодиш.
22 Пам'ятай про мій вирок, що й твоїм він буде: мені вчора, а тобі - сьогодні.
23 З спочивом небіжчика хай спочине й його пам'ять, - тож розрадь себе, скоро дух його з нього вийде.
24 Мудрість книжника в дозвіллі здобувається: хто вільний від заняття, той стає мудрим.
25 Як може той помудріти, хто рало тримає, хто рожном вихваляється, наче тим списом, хто волів поганяти знає й ходити коло них, хто ввесь час про бичків свою мову веде?
26 Думка в нього - як борозну провести, журба його вся - про пашу для теличок.
27 Так воно з кожним робітником та майстром, який день і ніч проводить на праці: той, хто виготовлюв різьбу на печатках, хто намагається урізнороднити рисунок, а й душу вкладає, щоб, мов живий, був малюнок, ще й не досипляє, щоб діло своє викінчити.
28 Так воно й з ковалем, що сидить біля ковадла та й розглядає сирове залізо: вогненна пара йому тіло розтоплює, він змагається з жаром у горнилі, молота гук йому вуха заглушує, очі ж його до зразка посудини прикуті; всім серцем старається діло він викінчити - не досипляє, щоб якнайкраще його прикрасити.
29 Так воно й з ганчарем, що сидить при своїй праці ще й ногами своїми крутить коло, а й до діла свого ввесь час пристосовується, і всі його рухи - геть обраховані:
30 руками глину зразкує, ногами її замішує, докладає серця, щоб малювання вивершити, - і не досипляє, щоб ще й піч очистити.
31 Усі вони здаються на власні руки, і в ремеслі своєму вправний кожен.
32 Без них неможливо збудувати місто, ні жити в ньому, ані ним ходити.
33 Та на віче народне їх не запрошують, на зборах вони нічим не відзначаються, не засідають на суддівських кріслах, - бо й не зрозуміли б судового рішення.
34 Вони не блищать ні знанням, ні розсудом, і їх не знайти серед складачів приповісток, - та зате підтримують вічне творіння, то й моляться про справи свого ремества.