1 Заговорив Іов і мовив:
2 «Правда! Я знаю, що воно так; | та й як би чоловік міг бути | справедливим перед Богом?
3 Коли б він захотів на прю з ним стати, | на тисячу ні разу йому не відповів би.
4 Він мудрий серцем і силою могутній; | хто проти нього коли вперся й зостався цілим?
5 Він переносить гори, і вони не знають, | в своєму гніві їх перевертає.
6 Зрушує землю з її місця, | й її стовпи стрясаються.
7 Він велить сонцю, і воно не сходить; | кладе печать на звізди.
8 Він небеса нап'яв, сам він; | він ходить по морських висотах.
9 Він створив Віз, Косарів, | Квочку і Комори Півдня.
10 Він творить діла великі, незбагненні | і чудеса без ліку!
11 Як пройде попри мене, я не побачу, | як промайне, я не помічу.
12 Як він щось забере, хто йому заборонить? | Хто йому скаже: Що чиниш?
13 Бог не одвертає свого гніву; | під ним лежать помічники Рагава!
14 Де вже мені йому відповідати | та проти нього слова підбирати?
15 Я хоч би й правий був, не озвався б, | а радше милосердя в судді мого благав би.
16 Коли б я і покликав, і він озвався, | я не повірив би, що він мій голос слухає.
17 Він, що торощить мене в хуртовині | і множить без причини мої рани, -
18 він не дає мені й відідхнути | так насичує мене гіркотою.
19 Коли йдеться про силу, він могутній! | Коли про суд, хто сміє його позивати?
20 Якщо виправдуватисьму, мої уста мене осудять, як об'явлю себе невинним, мене обвинуватять.
21 Невинний я? Я й сам не знаю! | Життя моє мені нінащо.
22 Тому й кажу: Усе одно | безвинного й грішника він губить.
23 А коли бич зненацька убиває, | з невинного розпуки він сміється.
24 Коли якусь країну віддано в руки лиходія, | обличчя її правителів він закриває. | Як же не він - хто інший?
25 І мчать мої дні від гінця швидше, | біжать, щастя не бачать.
26 Линуть, мов чайки з очерету, | неначе яструб, що падає на здобич.
27 Як я скажу собі: Забуду мою скаргу, | скину хмурий вид, розвеселюся! -
28 то я тремчу перед усіма муками моїми, | бо знаю, що не визнаєш мене безвинним.
29 Коли ж я винуватий, | чому маю томитися надармо?
30 Хоч би обмивсь я і снігом і вимив чисто мої руки лугом,
31 навіть тоді ти вкинув би мене в багнисько, | мною гидилась би моя одежа.
32 Бо він не людина, як я, | щоб я міг йому відповісти: | Ходімо на суд разом!
33 Немає посередника між нами, | що поклав би на нас обох свою руку,
34 що відвернув би свій бич від мене, | щоб страх його не лякав мене більше.
35 Однак я говоритиму; я його не боюся, | бо не такий я перед самим собою.»