1 Заговорив Еліфаз із Теману й мовив:
2 «І словом нам звернутися до тебе? | Тебе пригнобить, та стримати слова хто зможе?
3 Оце навчав ти багатьох, | і скріпляв знеможені руки.
4 Хто спотикався, словами ти підводив, | хистким колінам давав сили.
5 Тепер же, як найшло на тебе лихо, ти прибитий! | Торкнулося до тебе, і ти збентеживсь!
6 Твоя побожність, чи не вона ж твоя надія? | Чи ж не твоє вповання - путів твоїх невинність?
7 Згадай лишень, хто гинув, бувши безвинний, | і де праведні бували знищені?
8 Оскільки сам я бачив: хто орав лихо | й сіяв загибель, той пожинав їх.
9 Від Божого подуву вони гинуть,| від подиху гніву його зникають.
10 Ревіння лева й голос леопарда вмовкає, | і зуби левенят кришаться.
11 Лев гине без здобичі | й левенята йдуть урозтіч.
12 І надійшло до мене стиха слово, | і я почув ледь-неледь щось із нього,
13 серед примар, нічних привидів, | як на людей находить сон глибокий.
14 Я задрижав і затремтів у страсі, | всі кості мої стряслися,
15 і над моїм обличчям промайнув вітер, | волосся в мене стало дуба.
16 Став хтось, | виду його я не міг розпізнати, | привид, постать перед очима у мене | і чую тихий голос:
17 Чи ж може бути чоловік праведний перед Богом? | Чи може смертний перед своїм Творцем бути чистим?
18 Коли і власним слугам він не йме віри | і в ангелів своїх знаходить недоліки,
19 оскільки ж їх більше в тих, що мешкають у глиняних хатинах, | підвалини яких у поросі; у тих, що їх, неначе міль, давлять.
20 Між ранком та смерком на порох їх стерто, | і не помітиш, як загинули навіки.
21 Мотуз від їхнього намету відривають, | і вони вмирають, бо немудрі.»