1 «Клич, отже, коли є хто, щоб озвавсь до тебе! | До кого із святих хочеш звернутись?
2 Отак безумного досада вбиває, | і дурного губить завзяття.
3 Я бачив, як дурний пускав коріння, | але прокляв умить свою домівку.
4 Далеко від спасіння його діти, | їх топчуть, вони без оборонця при брамі.
5 Те, що вони пожали - голодний поїдає, | та ще й до сховку забирає, | а спрагнений глитає їхнє майно.
6 О, ні! Біда не з-під землі береться, | й не на ниві родиться недоля.
7 Ні! Чоловік призводить лихо, | як іскри, що летять угору.
8 Я б, однак, звернувсь до Бога, | я виклав би мою справу перед Богом,
9 що творить діла великі й недослідимі, | чуда без ліку,
10 що дає дощ на землю і що на ниви посилає воду;
11 щоб смиренних підійняти вгору | і засмученим дати дізнати щастя.
12 Він розбиває думки хитрих | і руки їхні не виконують їхніх задумів.
13 Він ловить мудреців їхнім же лукавством | і рада крутіїв сходить нінащо.
14 Вони вдень натикаються на пітьму, | немов уночі, ходять навпомацки опівдні.
15 Він бідного рятує з їхньої пащі, | і з руки сильного сіромаху,
16 й отак є нещасному надія, | і неправда затуляє рот свій.
17 Блажен той чоловік, якого Бог картає! | Тож не цурайся Всемогутнього науки.
18 Бо він поранить і сам він перев'яже рану, | він ударить, та його ж руки й загоять.
19 Шість разів з біди тебе він урятує, | а на сьомий не доторкнеться тебе лихо.
20 У голоді спасе тебе від смерти, | а на війні з рук меча.
21 І ти сховаєшся від бича язика, | і не злякаєшся нещастя, як надійде.
22 Сміятимешся з спустошення та голоднечі, | звірів, що на землі, боятися не будеш.
23 Бо будеш у змові з камінням, що на полі, | і дикий звір буде з тобою в мирі.
24 Знайдеш намет твій цілим, | а як оглянеш свою хату, не обманешся.
25 Побачиш, що розмножилось твоє потомство, | і пагінці твої, мов билля, на землі ростимуть.
26 Зійдеш зрілий літами у гріб, | немов копа снопів, яку складають своєчасно.
27 От чого ми дізнались, - це свята правда! | Слухай же й затям собі це добре.»