1 Елігу почав говорити далі й мовив:
2 «Невже оце тобі здається справедливим, | а ще й казав ти: ,,Я праведний перед Богом.
3 Коли ж казатимеш: „Що тобі до того, | і що я чиню тобі, коли грішу? -
4 то я дам відповідь тобі | і друзям твоїм з тобою.
5 Глянь лиш на небо й подивися! | Зирни на хмари, вони вищі від тебе!
6 Коли грішиш, то що йому заподієш? | Коли провин твоїх багато, що йому скоїш?
7 Коли ти праведний, то що даєш йому? | Або що він бере з руки у тебе?
8 Твоя бо злоба шкідлива лиш людині, як ти, | а й справедливість твоя для людського лиш сина корисна.
9 Від превеликого утиску кричать люди | і лементують від насильства можних.
10 Але ніхто не каже: „Де Бог, наш Сотворитель, | що вночі дає пісні?
11 Він більш нас, ніж звірів земних, навчає, | і більш, ніж птаство піднебесне, нас врозумлює.
12 Хоч і кричать там, він не відповідає | з-за гордині злочинців.
13 До справжньої бо марноти Бог не прислухається, | Всесильний на те не зважає.
14 Тим менше, коли ото ти кажеш, | що ти його не сприймаєш! | Суд готовий перед його обличчям, | він жде й на тебе!
15 От і тепер, коли гнів його не став карою, | і йому, мовляв, байдуже до зухвальства, -
16 то всетаки Іов даремно уста розтуляє | і в невіданні слова множить.»