1 І знову Елігу взяв говорити:
2 «Зажди но трошки, і я тобі з'ясую, | бо ще чимало можна сказати про Бога.
3 Сягну знанням моїм далеко | і визнаю Творцеві моєму слушність.
4 Воістину в словах моїх нема неправди, | і звершений знанням стоїть біля тебе.
5 Так! Бог силою великий, однак, не гордує чистим серцем.
6 Він не дає грішникові жити, | він бідолашним чинить правосуддя,
7 і праведника не позбавляє права. | Він царів ставить на престолі, | саджає їх назавжди! Але що загорділи,
8 тому вони закуті в кайдани, | обплутані мотуззям нужди!
9 Він виявляє їм діла | й переступи їхні, бо вони загорділи.
10 Він відкриває їм вухо на навчання, | від беззаконства велить відвернутись.
11 І як вони послухаються, почнуть йому служити, | то проведуть свої дні у щасті, літа свої в утісі.
12 А коли не послухаються, то пройдуть через Яму | і пропадуть у невіданні.
13 Щождо лукавих серцем, що гнів свій зберігають, | і що не звали на допомогу, коли їх в'язано,
14 то їхня душа загине замолоду, | життя їхнє - між розпусниками.
15 Він бідного рятує власною його бідою | і в злиднях об'являється для його вух.
16 Отож і тебе він вирве з пащі скрути, | її тобі заступить достаток щедрий, | і стіл твій буде повен туку.
17 А наповнишся нечестивими осудами, | то спіткають тебе суд і розправа.
18 Вважай, отже, щоб не звели тебе достатком | і щоб дар великий не збив тебе з дороги!
19 Хіба твої багатства безконечні щось тобі допоможуть? | Або твоєї сили всі потуги?
20 О, не бажай тієї ночі, | коли народи з своїх місць ізникають!
21 Остерігайсь, не нахиляйсь до кривди: | тим бо й випробувано тебе стражданням.
22 Бог, справді, силою великий, | і хто такий учитель, як він?
23 Хто йому вкаже його дорогу? | Хто скаже: Ти дієш кривду.
24 Тож пам'ятай: ти маєш величати його діло, | яке оспівують люди.
25 Усі люди над ним розважають, | кожний здалека дивиться на нього.
26 Так! Бог великий, не нам його збагнути! | Число його років не має ліку.
27 Він притягає води краплі | і прочищує їх на дощ у парі;
28 спускають його хмари, | і на натовп людей виливають.
29 Хто зможе зміркувати, | доки сягають хмари | або гуркіт грому у його наметі?
30 Він розстелює над ним свій оболок | і вкриває вершини гір.
31 Ними годує він народи, | дає поживу подостатком.
32 Він бере блискавицю обома руками, | велить їй бити у ціль.
33 Він нею чабана попереджає, | та й скот, що нюхом чує бурю.»