1 «Мій дух розбитий, | дні мої погасли, | для мене залишається лише могила.
2 Чи не став я посміховиськом? | Чи не в гіркоті ночують мої очі?
3 О, поручися за мене сам перед собою! | Бо хто б ручився за мене?
4 Та ти позбавив розуму їхнє серце, | тому й не піднесеш їх угору.
5 Вони призначають здобич друзям, | тоді як очі власних дітей меркнуть.
6 Ти зробив мене притчею народу, | мені плюють у вічі.
7 В очах моїх від смутку потемніло, | і мої члени, наче тінь, виснажуються.
8 Дивуються над оцим праведні люди, | і невинний обурюється на безбожника.
9 Та праведник тримається путі своєї | і чистий руками ще більш набирає духу.
10 Вернітеся ж, усі ви, приступіте; | може, бодай одного мудрого знайду між вами!
11 Дні мої відпливли, думки мої розбиті! | Зідхання мого серця
12 з ночі день роблять, | і супроти темряви світло близько.
13 Чи можу сподіватись? Шеол -моя домівка! | У темряві стелю я собі постіль.
14 Кричу до гробу: Ти мій батько! | А до хробака: Моя сестра й моя мати!
15 Де ж тут моя надія? | І щастя моє. - хто його бачив?
16 Зійдуть у Шеол зо мною? | коли зануримося разом у порох?»