1 Заговорив Іов і мовив:
2 «Вважайте, слухавши, на моє слово, | і нехай воно втішить вас.
3 Стерпіть мене, я буду говорити; | як виговорюся - насміхайтесь.
4 Чи ж то на людину моя скарга? | Як тут не бути нетерплячим?
5 Вважайте ж мені: ви вжахнетесь, | затулите рукою уста ваші.
6 Я сам, коли подумаю про те, здригаюсь, | і моє тіло охоплює тремтіння.
7 Чому живуть оті нечестиві, | старіються та й ще багатіють?
8 Їхні діти гараздують перед ними, | нащадки їхні ростуть у них перед очима.
9 Домівки їхні від страху безпечні, | і бича Божого нема над ними.
10 Їхній бик запліднює, не знемагає; | корова їхня телиться, не скидає.
11 Вони пускають бігати дітей своїх, мов овець, | й малеча їхня гарцює.
12 Виспівують під бубон та під цитру, | і веселяться під сопілки голос.
13 Провадять дні свої у щасті, | і сходять до Шеолу в мирі.
14 А, проте, Богові казали: „Відступи від нас! | Доріг твоїх не хочемо ми знати!
15 Що він таке, отой Всемогутній, щоб нам йому служити? | І що за користь нам його благати?
16 Чи ж їхнє щастя не в них у руках? | Чи ж рада злих від нього не далека?
17 Чи, може, світло у безбожних раз-у-раз гасне | і падає на них нещастя? | Чи часто у своєму гніві він їх губить,
18 так, що вони стають, немов солома перед вітром, | немов полова, що її здіймає вихор?
19 А, може, Бог зберігає його кару для його дітей? | Ні! Нехай відплатить йому самому, щоб сам теє відав!
20 Нехай побачить власними очима своє горе, | і з гніву Всемогутнього хай вип'є!
21 Яка йому журба про дім свій після нього, | коли число місяців у нього пораховане?
22 Чи то ж нам Бога знання вчити, | коли він судить щонайвищих?
23 Один умирає повний сили, | повнотою щасливий та безпечний.
24 Стегна у нього повні ситі, | кості його набиті шпигом.
25 А другий умирає наболілою душею, | не скуштувавши щастя.
26 Разом лягають у порох, | їх черва вкриває!
27 Я знаю добре думки ваші | та замисли, що проти мене куєте.
28 Ви кажете: Де дім вельможі? | Де намет, що грішники у ньому жили?
29 Хіба ви не питали тих, що у світах бували, | над досвідом їхнім не розмишляли,
30 що в день біди лихий щаджен буває, | що у день гніву він веселий?
31 Хто йому закине його поведінку ввічі, | і те, що він накоїв, хто йому відплатить?
32 Коли ж його внесуть на цвинтар, | над гробом своїм він чатує.
33 Скиби землі йому солодкі. | За ним ідуть усі люди, а перед ним - нема й ліку!
34 Що вони варті, ваші втіхи марні? | Таж відповіді ваші - лиш омана!»