Переклад Івана Хоменка, Євангелія від Марка - Розділ 4 читає Ігор Козлов



Притча про сіяча 1-20; не треба погорджувати Божими дарами 21-29; притча про зерно гірчичне 30-41

1 Знову розпочав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо нього, тож він увійшов у човен, і сидів у ньому, на морі, а ввесь народ був на землі при морі.
2 І він багато навчав їх притчами, і говорив до них своїм повчанням;
3 Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти.
4 Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його.
5 Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато, і вмить зійшло, бо земля була не глибока.
6 Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло.
7 А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, тоді воно не дало плоду.
8 Ще ж інше впало на добру землю - і дало плід, що сходив і ріс; і принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше.
9 І додав: Хто має вуха слухати, хай слухає!
10 А коли був Ісус насамоті, спитали його ті, що були біля нього разом із дванадцятьма, про притчі.
11 І він сказав їм: Вам дана тайна Божого Царства; для тих же, що осторонь, усе стається притчами,
12 щоб вони дивлячись, не бачили, слухаючи, не зрозуміли, щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилось.
13 І сказав їм: Не розумієте цієї притчі? Як же тоді вам розуміти всі притчі?
14 Сіяч сіє слово.
15 Ті, що край дороги, де сіється те слово, коли почують слово, - зараз же сатана приходить і забирає посіяне в них слово.
16 Так само посіяне на каменистому ґрунті, - це ті, що, як почують слово, зараз же з радістю його приймають,
17 але не мають коріння у собі й непостійні, тож згодом, коли стаеться утиск чи гоніння за слово, вони негайно ж зневірюються.
18 Ще інші, посіяні між терня, це ті, що чули слово, 19. але ось клопоти світу цього, принада багатства й жадоба інших речей, увійшовши, заглушують слово, і воно стає неплідним.
20 А що посіяні на добру землю, - це ті, які чують слово, його приймають, отож і приносять плід: той у тридцять, той у шістдесят, той у сто разів більше.
21 І говорив їм: Хіба приносять світло на те, щоб поставити його під посудом або під ліжком, а не на те, щоб поставити його на свічнику?
22 Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б.
23 Хто має вуха слухати, хай слухає!
24 І казав їм: Вважайте, що чуєте! Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, та ще й причинять вам, що слухаєте.
25 Бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, заберуть і те, що має.
26 І казав: Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю:
27 чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, - насіння те кільчиться й росте. А як - він сам не знає.
28 Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю.
29 А коли плід доспіє, він зараз же з серпом посилає, бо жнива настали.
30 І мовив: До чого прирівняємо Царство Боже - або у якій притчі ми його появимо?
31 Воно - немов зерно гірчичне, що, коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі.
32 А як, посіявши, виростає, стає більшим над усю городину, а віття пускає таке велике, що й небесне птаство в його тіні може сховатись.
33 І багатьма такими притчами він проповідував їм слово, оскільки вони могли зрозуміти.
34 Без притчі не говорив він їм; насамоті ж пояснював усе своїм учням.
35 Того ж дня, як настав вечір, він їм і каже: Перепливімо лишень на той бік!
36 І зоставивши народ, беруть його з собою, так як і був у човні; а були й інші човни з ним.
37 І знялася хуртовина, ще й з вітром, і хвилі линули у човен, отож уже наповнювався.
38 А він був на кормі, - спав на подушці. Вони будять його і кажуть йому: Учителю, тобі байдуже, що гинемо?
39 Тоді він устав, погрозив вітрові і сказав до моря: Замовкни! Ущухни! І затих вітер, і залягла велика тиша.
40 Тоді сказав до них: Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?
41 І страх великий огорнув їх, і вони казали один до одного: Хто це такий, що йому вітер і море послушні?