Переклад Івана Хоменка, Євангелія від Йоана - Розділ 11 читає Ігор Козлов



Воскресіння Лазаря 1-44; юдейська рада вирішує вбити Ісуса 45-57

1 Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти.
2 Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги.
3 Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.»
4 Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.»
5 Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря.
6 Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував.
7 Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.»
8 Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?»
9 Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього.
10 Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!»
11 Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.»
12 А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.»
13 Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була.
14 Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся,
15 і радію я за вас, що мене там не було, - щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.»
16 Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.»
17 Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.
18 Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять,
19 і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові.
20 Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті.
21 Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би!
22 А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.»
23 І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.»
24 «Знаю, - каже до нього Марта, - що воскресне у воскресіння, дня останнього.»
25 А Ісус їй: «Я - воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме!
26 Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки. Віриш тому?»
27 «Так, Господи, - каже йому, - вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.»
28 Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.»
29 Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього.
30 Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта.
31 Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.
32 Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!»
33 Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,
34 запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.»
35 Заплакав Ісус.
36 І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!»
37 А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»
38 І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху.
39 «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.»
40 «А хіба я тобі не казав, - озвавсь Ісус, - що коли віруєш, то побачиш славу Божу?»
41 Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене!
42 Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.»
43 А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!»
44 І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.»
45 І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.
46 Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.
47 Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить!
48 Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!»
49 Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте,
50 то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.»
51 Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ;
52 і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.
53 Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.
54 Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми.
55 А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися.
56 Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?»
57 Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.