1 І знов побачив я всі утиски, що кояться під сонцем: пригноблені в сльозах, а утішителя немає; від рук гнобителів - насильство, а втішника немає.
2 І проголосив я мертвих, що вже вмерли, щасливішими від живих, які ще живуть,
3 а ще ліпшим від одних і других того, який ще не жив, тож не бачив лихих діл, що діються під сонцем.
4 Помітив я також, що всякий труд, що всяка в ділах спритність -то тільки обопільна заздрість: це теж лиш марнота й гонитва за вітром.
5 Дурний складає руки і їсть власне тіло.
6 Ліпша повна жменя спокою, аніж дві пригорщі повні труду та гонитви за вітром.
7 Бачив я ще й іншу марноту під сонцем.
8 Людина собі самотня, нікого другого не має; ні сина в неї, ані брата, а праці її нема краю, очі її не насичуються багатством. Для кого я працюю та позбавляю себе щастя? Це теж лиш марнота й лихий клопіт.
9 Двом ліпше, ніж одному, вони бо мають ліпшу користь із своєї праці.
10 Бо як упадуть, один одного підніме. Горе ж одному, як упаде, і нема нікого, щоб його підвести.
11 Так само, як лежать удвох - їм тепло; одному ж як загрітись?
12 Наскочить на одного хтось, удвох проти нього стануть; троїста нитка не так хутко рветься.
13 Ліпший юнак убогий та розумний, ніж цар старий та дурний, що вже не годен слухати поради;
14 він бо із тюрми виходить царювати, дарма що в його царстві народивсь убогим.
15 Бачив я всіх живих, що під сонцем ходять, як вони коло юнака, коло другого, товпляться, що мав на його місце стати.
16 Безліч було народу, усіх тих, котрим він перед вів; та ті, що прийдуть потім, не будуть ним раді. Це теж марнота й гонитва за вітром.
17 Вважай на свої ноги, як ідеш у дім Божий. Приступай слухняно: це ліпше, ніж коли дурні приносять жертви; вони бо не знають, що вони зло чинять.