1 Так пішов цар із Аманом бенкетувати до цариці Естери.
2 Знову на другий день бенкетування з вином сказав цар до Естери: «Яке твоє бажання, царице Естеро? Воно буде вдоволене тобі! Яка твоя просьба? Навіть і до половини царства, і вона буде виконана!»
3 Тоді цариця Естера у відповідь сказала: «Коли я, царю, знайшла ласку в твоїх очах і коли цареві довподоби, нехай буде дароване мені моє життя за моїм бажанням і народові моєму на мою просьбу;
4 бо ми, я і народ мій, видані, щоб нас вигубити, повбивати й винищити. Коли б ми були запродані як раби та як рабині, то я мовчала б, бо це лихо не спричинило б шкоди для царя!»
5 На це цар відповів цариці Естері: «Хто він такий і де він, що наважився в своєму серці таке зробити?»
6 Естера відповіла: «Ворог і гнобитель - оцей злющий Аман!» І затрусивсь Аман від страху перед царем і царицею.
7 Тоді цар розгніваний устав від бенкету й пішов у сад біля палацу, а Аман, зоставшися, заходивсь благати царицю Естеру за своє життя, бо зрозумів, що від царя йому була призначена загибель.
8 Як же цар повернувся з саду, що коло палацу, в дім бенкету, Аман припав був до лежанки, де була Естера. Цар скрикнув: «Невже він хоче знасилувати ще й царицю в мене вдома?» Тільки що вийшло те слово з уст царя, а вже й накрили Аманові лице.
9 І сказав Харвона, один з присутніх скопців царських: «Он і шибениця стоїть у домі Амана, 50 ліктів заввишки, що її Аман приготував на Мардохея, який сказав був добре слово для царя!» Цар звелів: «Повісьте його на ній!»
10 І повісили Амана на шибениці, що він споготовив для Мардохея, і вгамувався гнів царський.