1 Тоді приступили до Ісуса фарисеї та книжники з Єрусалиму й кажуть:
2 “Чому твої учні порушують передання старших: не миють рук, коли споживають страву?”
3 А він у відповідь сказав їм: “А ви чого порушуєте заповідь Божу вашим переданням?
4 Бог бо заповідав: Шануй батька твого й матір. І далі: Хто проклинає батька-матір, хай буде скараний на смерть.
5 А ви кажете: Хто скаже батькові чи матері: Добро, яким би я міг допомогти вам, є дар (Божий)! –
6 той може вже й не шанувати свого батька чи матір свою. Тож вашим переданням усуваєте заповідь Божу.
7 О лицеміри! Добре про вас пророкував був Ісая:
8 Оцей народ устами мене поважає, серце ж їхнє далеко від мене.
9 Однак, намарно мене шукають, навчаючи людських наказів.”
10 І прикликавши людей, сказав їм: “Слухайте й розумійте!
11 Не те, що до уст входить, осквернює людину, а те, що з уст виходить, те осквернює людину”.
12 Тоді приступили учні й кажуть йому: “Чи знаєш, що фарисеї взяли тобі за зле, як почули, що ти так говориш?”
13 Ісус озвався: “Кожна рослина, яку не посадив мій Отець Небесний, буде вирвана з корінням.
14 Лишіть їх: це сліпі проводарі сліпих! Коли ж сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму.”
15 Тоді Петро заговорив до нього й каже: “З'ясуй нам оту притчу.”
16 Він же відповів: “То ви також без розуму ще й досі?
17 Хіба не розумієте, що все те, що до уст входить, іде до нутра й геть виходить?
18 А те, що з уст виходить, те походить із серця і воно, власне, осквернює людину;
19 із серця бо походять лихі думки, убивства, перелюби, розпуста, крадежі, лживе свідчення, богохульства.
20 Це осквернює людину, а їсти немитими руками не сквернить людину.”
21 Ісус вийшов звідти й пішов в околиці тирську та сидонську.
22 Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: “Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно.”
23 Він же не озвався до неї і словом. Тут приступили його учні й почали його просити: “Відпусти її, бо вона кричить за нами.”
24 А він у відповідь промовив: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїля.”
25 Та ж підійшла і, вклонившись йому в ноги, каже: “Господи, допоможи мені!”
26 Він відповів їй: “Не личить брати хліб у дітей і кидати щенятам.”
27 А вона каже: “Так, Господи! Але й щенята їдять кришки, що падають зо столу в панів їхніх.”
28 Тоді відповів їй Ісус: “О жінко, велика твоя віра! Хай тобі буде, як бажаєш.” І видужала її дочка від тієї години.
29 Звідти Ісус, знову перейшовши над Галилейське море, зійшов на гору й сів там.
30 Сила народу прийшла тоді до нього, що мали при собі кривих, калік, сліпих, німих, чимало й інакших, та й клали їх до його ніг, а він зціляв їх.
31 І дивувались люди, бачивши, що німі говорять, каліки знову одужують, криві ходять і сліпі бачать, – і прославляли Бога Ізраїля.
32 Тим часом Ісус покликав своїх учнів і сказав їм: “Жаль мені цих людей, бо ось три дні вже, як вони перебувають зо мною, і не мають що їсти, а відпустити їх голодними не хочу, щоб, бува, не охляли десь по дорозі.”
33 Кажуть до нього його учні: “Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки люду?”
34 Ісус спитав їх: “А скільки в вас хлібів?” “Сім”, – кажуть, – “і кілька рибин.”
35 Тоді він звелів людям сісти на землю,
36 взяв сім хлібів та рибу, воздав хвалу, поламав і заходився давати учням, а ті людям.
37 Усі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, сім повних кошів.
38 Тих же, що їли, було яких чотири тисячі чоловік, окрім жінок та дітей.
39 І відпустивши народ, Ісус сів до човна і прибув у сторони Магадану.