Біблія в перекладі Івана Хоменка. Перша книга Макавеїв Розділ 6

1 Цар Антіох, проходивши через горішні краї, почув, що в Персії є Елімаїс, місто, славне багатством, сріблом та золотом,
2 а в ньому храм вельми багатий, де були золоті панцері, щити та зброя, що там залишив був Олександер, син Филипа, цар македонський, що першим царював над греками.
3 Антіох прибув і намагався захопити місто й пограбувати його, але не міг бо ті, що були в місті, довідалися про його намір
4 та оружно виступили проти нього, так, що він, дуже прибитий, утік звідси геть, і повернувся у Вавилон.
5 Коли ж він був ще в Персії, сповістили його, що війська, які пішли були в Юдею - розбиті,
6 а Лісій, який був із сильним військом, двигнувся вперед, та мусів був утікати від юдеїв, що скріпилися завдяки зброї, силі та здобичі вельми великій, яку взяли від розбитих військ.
7 Юдеї повалили мерзоту, що її Антіох спорудив був на жертовнику в Єрусалимі, і храм, як перше, обвели високими мурами разом з Бетсуром, його містом.
8 І сталось, коли почув цар про все те, стривожився, почав вельми хвилюватись, упав на ліжко й захворів з горя, бо не так сталось, як йому бажалось.
9 Довго пробув він там, бо на нього все находив великий смуток, і він гадав, що має вмерти.
10 Скликав усіх своїх друзів і сказав їм: «Сон зник з моїх очей, від смутку мліє серце,
11 і сказав я у серці своїм: Яка печаль, який великий смуток найшов тепер на мене, - я, що був такий добрий та всіма люблений, коли був потужний,
12 тепер пригадую собі те зло, що заподіяв у Єрусалимі, коли забрав був увесь золотий та срібний посуд, що знаходився у ньому, та коли наказав був без причини винищити мешканців Юдеї.
13 Знаю, що через те спіткало мене лихо, й ось я гину у великім смутку на чужині.»
14 Прикликав він Филипа, одного з своїх друзів, і настановив його над усім своїм царством,
15 давши йому вінець свій, одежу й перстень, щоб він опікувався Антіохом, його сином, і приготував його до царства.
16 Цар Антіох помер там 149 року.
17 Лісій, довідавшись про смерть царя, настановив царем Антіоха, його сина, якого виховав був змалку, і назвав його Евпатором.
18 Ті, що були у твердині, оточили Ізраїля з усіх боків у храмі й усякими способами старались чинити йому зло й підтримувати поган.
19 Юда вирішив вигубити їх, тож скликав увесь народ свій, щоб їх обложити.
20 І зібрались юдеї, і 150 року обложили кріпость насипами й таранами.
21 Та дехто прорвався з облоги, і до них пристали деякі з перевертнів з-поміж Ізраїля,
22 а, прибувши до царя, сказали: «Коли ти вже вчиниш розправу і помстишся за братів наших?
23 Ми добровільно взяли служити батькові твоєму, жити за його наказами і бути слухняними супроти його розпорядків,
24 і через те земляки наші обложили кріпость, відсахнулись від нас, ба навіть повбивали тих із нас, що їм потрапили до рук, а наші маєтки розграбували.
25 І то не тільки на нас простягнули руку, але й на всі краї сусідні.
26 Ось бо й нині обложили вони кріпость у Єрусалимі, щоб її здобути; укріпили храм і Бетсур,
27 і як ти їх не випередиш прудко, то вони ще гіршого, ніж це, накоять, і ти не зможеш тоді спинити їх.»
28 Розгнівавсь цар, коли вчув те, і зібрав усіх своїх друзів, вождів свого війська і начальників кінноти.
29 І з других царств і з островів, що на морі, прибули теж до нього наймані війська,
30 і було число військ його 100 000 піхоти, 20 000 кінноти і 32 вишколені до війни слони.
31 Пройшли вони крізь Ідумею, отаборились біля Бетсуру і, спорудивши знаряддя, воювали чимало днів. А ті, прорвавши облогу, спалили те знаряддя й воювали мужньо.
32 Тоді Юда відступив від твердині й отаборився біля Бетзахарії навпроти царського табору.
33 Цар, уставши рано-вранці, двигнув своє військо швидко по дорозі до Бетзахарії, де вишикувались до бою війська й засурмили.
34 Перед слонами вояки поставили виноградний та шовковичний сік, щоб їх під'юдити до бою.
35 Тварин було розділено поміж рядами: до кожного слона було приставлено 1000 чоловік у броні сітчастій, з бронзовими шоломами на головах; до того 500 добірних їздців були приділені до кожної тварини.
36 Ці їздці випереджали кожен рух тварини: куди б вона не йшла, вони йшли разом з нею, і від неї не відставали.
37 На кожнім слоні була для захисту укріплена дерев'яна башта, прив'язана до нього поясами, а в кожній башті чотири вояки, що з неї билися, і його погонич - індієць.
38 Решту ж їздців розставив цар на однім і на другім крилі війська, щоб настрахати ворога й захистити ряди.
39 Коли ж сонце слало промені на золоті та бронзові щити, гори від них блищали й, неначе світичі, палали світлом.
40 Частина царського війська розсипалась по високих горах, частина ж по рівнині; усі посувалися спокійно і в порядку.
41 Усіх, хто чули гомін такого численного війська та його походу, і гуркіт зброї, проймав страх, бо військо було вельми велике й сильне.
42 Юда та його військо наблизились до місця битви, і полягло з царського війська 600 чоловік.
43 Єлеазар, що звався Аваран, побачив одну з тварин, яка була прибрана у царський панцер та перевищувала усіх інших, тож думав, що на ній був цар,
44 і, щоб спасти народ свій і придбати собі вічне ім'я, пожертвував самим собою.
45 Він сміло кинувся через ряди на неї і, мордуючи направо й наліво так, що ворог розділивсь перед ним сюди й туди,
46 підкравсь під слона, вдарив його мечем з-під споду й забив його. Слон поваливсь на землю поверх нього, і Єлеазар сконав там.
47 Юдеї, довідавшись про силу царства й запал царського війська, відступили.
48 Царські війська двигнулися назустріч юдеям у Єрусалимі, і цар отаборився проти Юдеї навпроти гори Сіону,
49 уклавши мир з мешканцями Бетсуру, що вийшли з міста, бо не мали харчів, щоб витримати облогу, - рік бо той був суботній.
50 Цар зайняв Бетсур і поставив там залогу, щоб його охороняти.
51 Він довго стояв табором перед храмом і поставив там тарани, машини, вогнеметалки, каменеметалки й скорпіони, щоб кидати з них стріли, а також і пращі.
52 Ті, що були в облозі, теж виставили машини проти машин, і війна затягнулась довго,
53 але харчів не було по засіках, бо то був сьомий рік, і втікачі, що врятувались від поган у Юдею, поїли те, що лишилося від запасів.
54 Мало мужів зосталось у храмі, бо голод наліг сильно, й інші порозбігались, кожен до себе додому.
55 Тим часом Лісій почув, що Филип, якого цар Антіох, ще за життя, настановив був виховувати свого сина Антіоха та приготувати його до царства,
56 повернувся з Персії і Мідії, разом з військами, які були пішли з царем, і намагається захопити владу.
57 От і вирішив він двигнутися чимдуж, тож і сказав цареві, начальникам війська й воякам: «Щодня нас меншає, харчів у нас мало, і місце, що облягаємо, укріплене добре, а тут ще й державні справи на нас налягають.
58 Подаймо оцим людям праву руку й укладімо мир із ними, а й з усім їхнім народом.
59 Даймо їм змогу жити за їхніми законами, як то було раніше, бо то з-за своїх звичаїв, які ми були скасували, скипіли вони гнівом і наробили цього всього.»
60 Сподобалося це слово цареві й начальникам, і він послав послів, щоб укласти мир з юдеями, і вони прийняли.
61 Цар і начальники заприсяглися, і щойно тоді юдеї вийщли з твердині.
62 Тоді цар увійшов на Сіон-гору і, розглянувши укріплене місце, зламав присягу, якою був поклявся, і велів зруйнувати мури навколо.
63 Потім рушив чимдуж і вернувся в Антіохію, де знайшов Филипа, що панував над містом але він вирушив на нього війною і зайняв місто силою.