¹ Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму н сказали:

² „Чого Твої учні ламають переда́ння старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають“.

³ А Він відповів і промовив до них: „А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради переда́ння вашого?

⁴ Бо Бог заповів: „Шануй ба́тька та матір“, та: „Хто злорі́чить на ба́тька чи матір, — хай смертю помре“.

⁵ А ви кажете: Коли скаже хто ба́тьку чи матері: „Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові“,

⁶ то може вже й не шанувати той ба́тька свого або матір свою. Так ви ради переда́ння вашого зні́вечили Боже Слово.

⁷ Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував, говорячи:

⁸ „Оці люди уста́ми шанують Мене, серце ж їхнє дале́ко від Мене!

⁹ Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“.

¹¹ Не те, що вхо́дить до уст, люди́ну скверни́ть, але те, що виходить із уст, те люди́ну скверни́ть“.

¹² Тоді учні Його приступили й сказали Йому: „Чи Ти знаєш, що фарисеї, почуши це слово, спокуси́лися?“

¹³ А Він відповів і сказав: „Усяка росли́на, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем.

¹⁴ Залишіть ви їх: це сліпі повода́тарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обо́є до ями впаду́ть“.

¹⁵ А Петро відповів і до Нього сказав: „Поясни нам цю при́тчу“.

¹⁶ А Він відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте?

¹⁷ Чи ж ви не розумієте, що все те, що́ входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить?

¹⁸ Що ж виходить із уст, те походить із серця, — і воно опога́нює люди́ну.

¹⁹ Бо з серця виходять лихі думки́, душогубства, пере́люби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богознева́ги.

²⁰ Оце те, що люди́ну опога́нює. А їсти руками невмитими, — не опога́нює це люди́ни!“

²² І ось жінка одна ханане́янка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: „Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — де́мон тяжко дочку́ мою мучить!“

²³ А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: „Відпусти її, бо кричить услід за нами!“

²⁴ А Він відповів і сказав: „Я по́сланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого“.

²⁵ А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: „Господи, допоможи мені!“

²⁶ А Він відповів і сказав: „Не годи́ться взяти хліб у дітей, і кинути щеня́там“.

²⁷ Вона ж відказала: „Так, Господи! Але ж і щеня́та їдять ті кришки́, що спадають зо сто́лу їхніх панів“.

²⁸ Тоді відповів і сказав їй Ісус: „О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, я́к ти хочеш“! І тієї години дочка́ її ви́дужала.

³⁰ І приступило до Нього багато наро́ду, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали їх до Ісусових ніг. І Він уздоро́влював їх.

³¹ А наро́д не вихо́див із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стаю́ть здорові, криві ходять, і бачать сліпі, — і сла́вив він Бога Ізраїлевого!

³³ А учні Йому відказали: „Де́ нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки наро́ду?“

³⁴ А Ісус запитав їх: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж відказали: „Семеро, та трохи рибок“.

³⁵ І Він ізвелів на землі посідати наро́дові.

³⁶ І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав у́чням Своїм, а учні наро́дові.

³⁷ І всі їли й наси́тилися, а з позосталих кусків назбирали сім ко́шиків по́вних...

³⁸ Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей.

³⁹ І, відпустивши наро́д, усів Він до чо́вна, і прибув до землі Магдали́нської.

¹ І підійшли фарисеї та саддукеї, і, випробо́вуючи, просили Його показати ознаку їм із неба.

² А Він відповів і промовив до них: „Ви зве́чора кажете: „Буде пого́да, — червоні́є бо небо“.

³ А ра́нком: „Сьогодні него́да, — червоніє бо небо похмуре“. Розпізна́ти небесне обличчя ви вмієте, ознак ча́су ж не можете!

⁴ Рід лукавий і перелю́бний шукає озна́ки, та ознаки йому не дадуть, окрім озна́ки пророка Йони“. І, їх полишивши, Він відійшов.

⁶ Ісус же промовив до них: „Стережіться ува́жливо фарисе́йської та саддуке́йської ро́зчини“!

⁷ Вони ж міркува́ли собі й говорили: „Ми ж хлібі́в не взяли́“.

⁸ А Ісус, знавши те, запита́в: „Чого між собою міркуєте ви, маловірні, що хлібі́в не взяли́?

⁹ Чи ж ви ще́ не розумієте й не пам'ятаєте про п'ять хлібів на п'ять тисяч, — і скільки коші́в ви зібрали?

¹⁰ Ані про сім хлібів на чотири тисячі, — і скільки кошиків ви назбирали?

¹¹ Як ви не розумієте, що Я не про хліб вам сказав? Стережіться но ро́зчини фарисейської та саддукейської!“

¹² Тоді зрозуміли вони, що Він не казав стерегтися їм ро́зчини хлібної, але фарисе́йської та саддуке́йської науки.

¹⁴ Вони ж відповіли́: „Одні за Івана Христителя, одні за Іллю́, інші ж за Єремі́ю або за одного з пророків“.

¹⁵ Він каже до них: „А ви за ко́го Мене маєте?“

¹⁶ А Си́мон Петро відповів і сказав: „Ти — Христос, Син Бога Живого!“

¹⁷ А Ісус відповів і до ньо́го промовив: „Блаженний ти, Си́моне, сину Йо́нин, бо не тіло і кров тобі оце ви́явили, але Мій Небесний Отець.

¹⁸ I кажу Я тобі, що Петро ти, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, — і сили а́дові не переможуть її.

¹⁹ І ключі тобі дам від Царства Небесного, і що́ на землі ти зв'яжеш, те зв'язане буде на небі, а що́ на землі ти розв'яжеш, те розв'язане буде на небі“!

²⁰ Тоді наказав Своїм учням, щоб ніко́му не казали, що Він — Христо́с.

²² І, на́бік відвівши Його, Петро став Йому́ докоря́ти й казати: „Змилуйся, Господи, — такого Тобі хай не бу́де!“

²³ А Він обернувся й промовив Петрові: „Відступися від Мене, сатано́, — ти спокуса Мені, бо ду́маєш не про Боже, а про лю́дське!“

²⁵ Бо хто хоче спасти́ свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той зна́йде її.

²⁶ Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобуде ввесь світ, але душу свою занапа́стить? Або що́ дасть люди́на взамін за душу свою?

²⁸ Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не побачать Сина Лю́дського, що йде в Царстві Своїм“.

¹ А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осі́бно на го́ру високу.

² І Він перед ними переобрази́вся: обличчя Його, як те сонце, зася́ло, а одежа Його стала біла, як світло.

³ І ось з'явились до них Мойсей та Ілля́, і розмовляли із Ним.

⁴ І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Господи, до́бре бути нам тут! Коли хочеш, поста́влю оту́т три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“.

⁵ Як він ще говорив, ось хмара ясна заслони́ла їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: „Це Син Мій Улю́блений, що Його Я вподо́бав. Його слухайтеся!“

⁶ А почувши, попа́дали учні долі́лиць, і полякалися сильно.

⁷ А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: „Уставайте й не бійтесь!“

⁸ Звівши ж очі свої, ніко́го вони не побачили, окрім Само́го Ісуса.

⁹ А коли з гори схо́дили, заповів їм Ісус і сказав: „Не кажіть ніко́му про це виді́ння, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскре́сне“.

¹¹ А Він відповів і сказав: „Ілля́, правда, при́йде, і все приготу́є.

¹² Але́ кажу вам, що Ілля́ вже прийшов був, — та його не пізнали, але з ним зробили, що тільки хотіли. Так і Син Лю́дський має страждати від них“.

¹³ Учні тоді зрозуміли, що Він їм говорив про Івана Христителя.

¹⁵ і сказав: „Господи, змилуйсь над сином моїм, що біснується у новомі́сяччі, і мучиться тяжко, бо почасту падає він ув огонь, і почасту в воду.

¹⁶ Я його був привів до учнів Твоїх, — та вони не могли вздорови́ти його“.

¹⁷ А Ісус відповів і сказав: „О роде невірний і розбе́щений, доки бу́ду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене сюди його!“

¹⁸ Пото́му Ісус погрози́в йому, і де́мон вийшов із нього. І видужав хлопець тієї години!

²⁰ А Він їм відповів: „Через ваше невірство. Бо поправді кажу́ вам: коли будете ви мати віру, хоч як зе́рно гірчи́чне, і горі оцій скажете: „Перейди́ звідси туди“, то й пере́йде вона, і нічо́го не матимете неможливого!

²¹ Цей же рід не вихо́дить інакше, як тільки молитвою й по́стом“.

²³ і вони Його вб'ють, але третього дня Він воскре́сне“. І тяжко вони зажурились.

²⁵ Він відказує: „Так“. І як він увійшов до дому, то Ісус попере́див його та сказав: „Як ти ду́маєш, Си́моне: царі зе́мні з кого беру́ть мито або пода́тки: від синів своїх, чи чужих?“

²⁶ А як той відказав: „Від чужих“, то промовив до нього Ісус: „Тож вільні сини!

²⁷ Та щоб їх не спокуси́ти, піди над море, та ву́дку закинь, і яку першу рибу ізло́виш, візьми, і рота відкрий їй, — і зна́йдеш стати́ра; візьми ти його, — і віддай їм за Мене й за себе“.

¹ Підійшли до Ісуса тоді Його учні, питаючи: „Хто найбільший у Царстві Небеснім?“

² Він же дитину покликав, і поставив її серед них,

³ та й сказав: „Поправді кажу́ вам: коли не наве́рнетесь, і не станете, як ті діти, — не вві́йдете в Царство Небесне!

⁴ Отже, хто впоко́риться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім.

⁵ І хто при́йме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене.

⁶ Хто ж споку́сить одне з цих мали́х, що вірують в Мене, то краще б тако́му було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепи́ти, — і його потопи́ти в морські́й глибині́.

⁷ Від споку́с горе світові, — бо мусять спокуси прийти; надто горе люди́ні, що від неї прихо́дить споку́са!

⁹ І коли твоє око тебе́ спокушає — його ви́бери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної.

¹⁰ Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із мали́х цих; кажу́ бо Я вам, що їхні Анголи́ повсякчасно бачать у небі обличчя Мого Отця, що на небі.

¹² Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблу́дить, то чи він не покине дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х у гора́х, і не пі́де шукати заблу́длої?

¹³ І коли пощасти́ть відшукати її, поправді кажу́ вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев'ятдесятьо́х і дев'ятьо́х незаблудлих.

¹⁴ Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих мали́х.

¹⁶ А коли не послухає він, то візьми з собою ще одно́го чи двох, щоб „справа всіляка стверди́лась уста́ми двох чи трьох свідків.“

¹⁷ А коли не послухає їх, — скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, — хай бу́де тобі, як пога́нин і ми́тник!

¹⁸ Поправді кажу вам: Що́ тільки зв'яжете на землі, зв'я́зане буде на небі, і що тільки розв'я́жете на землі, розв'язане буде на небі.

¹⁹ Ще поправді кажу́ вам, що коли б двоє з вас на землі погоди́лись про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, — станеться їм від Мого Отця, що на небі!

²⁰ Бо де двоє чи троє в Ім'я́ Моє зі́брані, — там Я серед них“.

²² Ісус промовляє до нього: „Не кажу тобі — до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!

²⁴ Коли ж він почав обрахо́вувати, то йому привели́ одно́го, що винен був десять тисяч тала́нтів.

²⁵ А що він не мав із чо́го віддати, наказав пан продати його, і його дружи́ну та діти, і все, що́ він мав, — і заплатити.

²⁶ Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: „Потерпи мені, — я віддам тобі все!“

²⁷ І змилосе́рдився пан над рабом тим, — і звільнив його, і простив йому борг.

²⁸ А як вийшов той раб, то спіткав він одно́го з своїх співтова́ришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопи́вши його, він душив та казав: „Віддай, що ти винен!“

²⁹ А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: „Потерпи мені, — і я віддам тобі!“

³⁰ Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язни́ці його, — аж поки він боргу не ве́рне.

³¹ Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своє́му панові все, що було́.

³² Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: „Рабе лукавий, — я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене.

³³ Чи й тобі не нале́жало зми́луватись над своїм співтова́ришем, як і я над тобою був зми́лувався?“

³⁴ І прогнівався пан його, — і ката́м його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу.

³⁵ Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не про́стить своєму братові з серця свого їхніх про́гріхів“.

¹ І сталось, як Ісус закінчи́в ці слова́, то Він ви́рушив із Галілеї, і прибув до країни Юдейської, на то́й бік Йорда́ну.

² А за Ним ішла бе́зліч наро́ду, — і Він уздоро́вив їх тут.

⁴ А Він відповів і сказав: „Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконві́ку людей, „створив їх чоловіком і жінкою?“

⁵ І сказав: „Покине тому́ чоловік батька й матір, і пристане до дружи́ни своєї, — і стануть обо́є вони одним тілом“,

⁶ тому́ то немає вже двох, але́ одне тіло. Тож, що Бог спарува́в, — людина нехай не розлу́чує!“

⁷ Вони кажуть Йому: „А чому́ ж Мойсей заповів дати листа розводо́вого, та й відпускати?“

⁸ Він говорить до них: „То за ваше жорстокосе́рдя дозволив Мойсей відпускати дружи́н ваших, споча́тку ж так не було́.

⁹ А Я вам кажу́: Хто дружи́ну відпустить свою не з причини пере́любу, і одру́житься з іншою, той чинить пере́люб. І хто одру́житься з розве́деною, той чинить пере́люб“.

¹⁰ Учні говорять Йому: „Коли справа така чоловіка із дружи́ною, то не добре одру́жуватись“.

¹¹ А Він їм відказав: „Це слово вміщають не всі, але ті, кому да́но.

¹² Бо бувають скопці, що з утро́би ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопи́ли, і є скопці, що самі оскопи́ли себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, — нехай вмістить“.

¹⁴ Ісус же сказав: „Пустіть ді́ток, і не бороніть їм прихо́дити до Мене, — бо Царство Небесне належить таким“.

¹⁵ І Він руки на них покла́в, та й пішов звідтіля́.

¹⁷ Він же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Само́го. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді“.

¹⁸ Той питає Його: „Які саме!“ А Ісус відказав: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво.

¹⁹ Шануй батька та матір“, і: „Люби свого ближнього, як само́го себе“.

²⁰ Говорить до Нього юна́к: „Це я виконав все. Чого́ ще бракує мені?“

²¹ Ісус каже йому: „Коли хочеш бути досконалим, — піди, продай до́бра свої та й убогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі. Пото́му приходь та й іди вслід за Мною“.

²² Почувши ж юна́к таке слово, відійшов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав.

²³ Ісус же сказав Своїм учням: Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне.

²⁴ Іще вам кажу́: Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти́!“

²⁵ Як учні ж Його це зачули, здивувалися дуже й сказали: „Хто́ ж тоді може спасти́ся?“

²⁶ А Ісус позирнув і сказав їм: „Неможливе це лю́дям, та можливе все Богові“.

²⁸ А Ісус відказав їм: „Поправді кажу́ вам, що коли, при відно́вленні світу, Син Лю́дський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племе́н Ізраїлевих.

²⁹ І кожен, хто за Йме́ння Моє кине дім, чи братів, чи сесте́р, або ба́тька, чи матір, чи діти, чи зе́млі, — той багатокротно одержить і успадку́є вічне життя.

³⁰ І багато-хто з перших останніми стануть, а останні — першими.

¹ Бо Царство Небесне подібне одно́му госпо́дареві, що вдо́світа вийшов згодити робітників у свій виноградник.

² Згодившися ж він із робі́тниками по дина́рію за день, послав їх до свого виноградника.

³ А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку,

⁴ та й каже до них: „Ідіть і ви до мого виноградника, і що́ буде належати, дам вам“.

⁵ Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив.

⁶ А вийшовши коло години одина́дцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: „Чого тут стоїте́ цілий день безробітні?“

⁷ Вони кажуть до нього: „Бо ніхто не найняв нас“. Відказує їм: „Ідіть і ви в виноградник“.

⁸ Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: „Поклич робі́тників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших“.

⁹ І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по дина́рію.

¹⁰ Коли ж прийшли перші, то ду́мали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли́.

¹¹ А взявши, вони почали́ наріка́ти на господаря,

¹² кажучи: „Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спеко́ту“.

¹³ А він відповів і сказав до одно́го із них: „Не кривджу я, друже, тебе, — хіба не за динарія згодився зо мною?

¹⁴ Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому́ ось останньому, як і тобі.

¹⁵ Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хо́чу, зробити? Хіба око твоє за́здре від того, що я добрий?“

¹⁶ Отак будуть останні першими, а перші — останніми!“

¹⁸ „Оце в Єрусалим ми йдемо́, — і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, — і засудять на смерть Його.

¹⁹ І поганам Його вони видадуть — на нару́гу та на катува́ння, і на розп'яття́, — але третього дня Він воскресне!“

²¹ А Він їй сказав: „Чого хочеш?“ Вона каже Йому́: „Скажи, щоб оби́два сини мої ці сіли в Царстві Твоїм — право́руч один, і ліво́руч від Тебе один“.

²² А Ісус відповів і сказав: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму (або христи́тися хрищенням, що я ним хрищу́ся)?“ „Вони кажуть Йому: „Можемо“.

²³ Він говорить до них: „Ви питимете Мою чашу (і бу́дете христитися хрищенням, що Я ним хрищуся). А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вгото́вано“.

²⁴ Як почули це де́сятеро, стали гніватися на обох тих братів.

²⁶ Не так буде між вами, але́ хто великим із вас хоче бути, — хай буде слугою він вам.

²⁷ А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде він вам за раба.

²⁸ Так само й Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!

³⁰ І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що переходить Ісус, стали кричати, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“

³¹ Наро́д же сварився на них, щоб мовчали, вони ж іще більше кричали, благаючи: „Змилуйсь над нами, Господи, Сину Давидів!“

³² Ісус же спинився, — покликав їх та й сказав: „Що́ хочете, щоб Я вам зробив?“

³³ Вони Йому кажуть: „Господи, — нехай нам розкриються очі!“

³⁴ І змилосе́рдивсь Ісус, доторкнувся до їхніх оче́й, — і зараз прозріли їм очі, і вони подалися за Ним.

¹ А коли вони набли́зились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагі́ї, до гори до Оли́вної, тоді Ісус вислав двох учнів,

² до них, кажучи: „Ідіть у село, яке перед вами, і зна́йдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля́; відв'яжіть, і Мені приведіть їх.

³ А як хто вам що́ скаже, відкажіть, що їх потребує Госпо́дь, — і він зараз пошле їх“.

⁴ А це сталось, щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи:

⁵ „Скажіте Сіонській доньці́: Ось до тебе йде Цар твій! Він покі́рливий, і всів на осла, — на осля, під'яре́мної сина“.

⁶ А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус.

⁷ Вони привели́ до Ісуса ослицю й осля́, і одежу поклали на них, — і Він сів на них.

⁸ І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стели́ли дорогою.

⁹ А наро́д, що йшов перед Ним і поза́ду, викрикував, кажучи: „Оса́нна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я́! Осанна на висоті!“

¹⁰ А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: „Хто́ це такий?“

¹¹ А наро́д говорив: „Це Пророк, — Ісус із Назаре́ту Галілейського!“

¹³ І сказав їм: „Написано: „Дім Мій — буде домом молитви,“ а ви робите з нього „печеру розбійників“.

¹⁴ I приступили у храмі до Нього сліпі та криві, — і Він їх уздоро́вив.

¹⁶ та й сказали Йому: „Чи ти чуєш, що кажуть вони?“ А Ісус відказав їм: „Так. Чи ж ви не читали нікол́и: „Із уст немовлят, і тих, що ссуть, учинив Ти хвалу"?

¹⁷ І покинувши їх, Він вийшов за місто в Віфа́нію, — і там ніч перебув.

¹⁹ І побачив Він при дорозі одне фі́ґове дерево, і до нього прийшов, та нічого, крім листя само́го, на нім не знайшов. І до нього Він каже: „Нехай пло́ду із тебе не буде ніко́ли повіки!“ І фіґове дерево зараз усохло.

²⁰ А учні, побачивши це, дивувалися та говорили: „Як швидко всохло це фіґове дерево!“

²¹ Ісус же промовив у відповідь їм: „Поправді кажу́ вам: Коли б мали ви віру, і не мали су́мніву, то вчинили б не тільки як із фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: „Порушся та кинься до моря“, — то й станеться те!

²² І все, чого ви в молитві попросите з вірою, — то одержите“.

²⁴ Ісус же промовив у відповідь їм: „Запитаю й Я вас одне слово. Як про нього дасте Мені відповідь, то й Я вам скажу́, якою вла́дою Я це чиню́.

²⁵ Іванове хрищення звідки було: із неба, чи від людей?“ Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „Із неба“, відкаже Він нам: „Чого ж ви йому не повірили?“

²⁶ А як скажемо: „Від людей“, — боїмося наро́ду, бо Івана вважають усі за пророка“.

²⁷ І сказали Ісусові в відповідь: „Ми не знаємо“. Відказав їм і Він: „То й Я вам не скажу́, якою владою Я це чиню́.

²⁹ А той відповів і сказав: „Готовий, панотче“, — і не пішов.

³⁰ І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: „Я не хочу“. А потім покаявся, і пішов.

³¹ Котрий же з двох учинив волю батькову?“ Вони кажуть: „Останній“. Ісус промовляє до них: „Поправді кажу вам, що ми́тники та блудоді́йки випере́джують вас у Боже Царство.

³² Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а ми́тники та блудоді́йки йняли йому віри. А ви бачили, та проте не покаялися й опісля́, щоб повірити йому.

³⁴ Коли ж надійшов час плоді́в, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди́ свої.

³⁵ Винарі ж рабів його похапали, — і одно́го побили, а другого замордували, а того вкаменува́ли.

³⁶ Знов послав він інших рабів, більш як перше, — та й їм учинили те саме.

³⁷ Нарешті послав до них сина свого́ і сказав: „Посоро́мляться сина мого“.

³⁸ Але́ винарі́, як побачили сина, міркувати собі стали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, — і заберемо його спа́дщину!“

³⁹ І, схопи́вши його, вони вивели за виноградник його, та й убили.

⁴⁰ Отож, як прибу́де той пан виноградника, що́ зробить він тим винаря́м?“

⁴¹ Вони кажуть Йому: „Злочинців погубить жорсто́ко, виноградника ж віддасть іншим винаря́м, що будуть плоди́ віддавати йому своєча́сно“.

⁴² Ісус промовляє до них: „Чи ви не читали ніко́ли в Писа́нні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!“

⁴³ Тому́ кажу вам, що від вас Царство Боже відійметься, і дасться наро́дові, що плоди́ його буде прино́сити.

⁴⁴ І хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде — то розча́вить його́“.

⁴⁵ А як первосвященики та фарисеї почули ці притчі Його, то вони зрозуміли, що про них Він гово́рить.

⁴⁶ І намага́лись схопи́ти Його, але́ побоялись людей, бо вважали Його за Пророка.