¹ І на другий бік моря вони прибули́, до землі Гадари́нської.

² І як вийшов Він із чо́вна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних пече́р, що мав духа нечистого.

³ Він ме́шкання мав у гроба́х, і ніхто й ланцюга́ми зв'язати не міг його,

⁴ бо часто кайда́нами та ланцюга́ми в'язали його, але він розривав ланцюги́ та кайда́ни торо́щив, — і ніхто не міг угамува́ти його.

⁵ І він повсякча́с перебува́в день і ніч у гроба́х та в гора́х, — і кричав, і бився об камі́ння.

⁶ А коли він Ісуса побачив здале́ка, то прибіг, і вклонився Йому,

⁷ і закричав гучни́м голосом, кажучи: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Богом Тебе заклинаю, — не муч Ти мене!“

⁸ Бо сказав Він йому: „Вийди, ду́ше нечистий, із люди́ни!“

⁹ І запитав Він його: „Як тобі на ім'я́?“ А той відповів: „Леґіо́н мені йме́ння — багато бо нас“.

¹⁰ І він Його ду́же просив, щоб їх не висилав із тієї землі.

¹¹ Пасся ж там на горі гурт великий свине́й.

¹² І просилися де́мони, кажучи: „Пошли нас у свине́й, щоб у них ми ввійшли“.

¹³ І дозволив Він їм. І повихо́дили духи нечисті, і в свиней увійшли́. І гурт кинувся з кручі до моря, — а було зо дві тисячі їх — і вони потопилися в морі.

¹⁴ А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повихо́дили люди побачити, що́ сталось.

¹⁵ І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіо́на, убра́ний сидів, і при умі, — і полякались вони.

¹⁶ Самови́дці ж їм розповіли́, що́ сталося з тим біснуватим, також про свиней.

¹⁷ І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю.

¹⁸ А як Він сів до чо́вна, то біснуватий став просити Його, щоб залиши́тися з Ним.

¹⁹ Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: „Іди до дому свого, до своїх, і їм розпові́ж, які речі великі Госпо́дь учинив тобі, і як змилувався над тобою!“

²⁰ І пішов він та в Десятимісті зачав пропові́дувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались!

²² І приходить один із старши́х синагоги, на ймення Яі́р, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому,

²³ і ду́же благає Його та говорить: „Моя дочка́ кінча́ється. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила́!“

²⁴ І пішов Він із ним. За Ним на́товп великий ішов, і тиснувсь до Нього.

²⁵ А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́,

²⁶ що чимало нате́рпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого,

²⁷ як зачула вона про Ісуса, підійшла через на́товп ізза́ду, і доторкну́лась до одежі Його.

²⁸ Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то оду́жаю“.

²⁹ І висохло хвилі тієї джерело́ кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від неду́ги!

³⁰ І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до наро́ду звернувся й спитав: „Хто́ доторкнувсь до Моєї одежі?“

³¹ І відказали Йому Його учні: „Ти бачиш, що тисне на Тебе наро́д, а питаєшся: Хто́ доторкнувся до Мене?“

³² А Він навкруги́ поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце.

³³ І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, — і всю правду Йому розпові́ла.

³⁴ А Він їй сказав: „Твоя віра, о до́чко, спасла тебе; іди з ми́ром, і здоровою будь від своєї неду́ги!“

³⁵ Як Він ще говорив, приходять ось від старшини́ синагоги та й кажуть: „Дочка́ твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?“

³⁶ А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини́ синагоги: „Не лякайсь, — тільки віруй!

³⁷ І Він не дозволив іти за Собою ніко́му, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова.

³⁸ І приходять у дім старшини́ синаго́ги, і Він бачить метушню́ та людей, що плакали та голоси́ли.

³⁹ А ввійшовши, сказав Він до них: „Чого ви мету́шитеся та плачете? Не вмерло дівча́, але спить!“

⁴⁰ І вони насміхалися з Нього. А Він усіх ви́провадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча.

⁴¹ І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: „Таліта́, ку́мі“ що значить: „Дівча́тко, кажу́ тобі — встань!“

⁴² І в ту мить підвелося й ходило дівча́; а ро́ків мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого!

⁴³ А Він наказав їм суво́ро, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.

¹ І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його.

² Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?

³ Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним.

⁴ А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.

⁵ І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в.

⁶ І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.

⁸ І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес,

⁹ а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“.

¹⁰ І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти.

¹¹ А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“

¹² І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися.

¹³ І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.

¹⁵ Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.

¹⁶ А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“

¹⁷ Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею.

¹⁸ Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“

¹⁹ А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.

²⁰ Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́.

²¹ Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні,

²² і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“

²³ І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“

²⁴ Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“.

²⁵ І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“

²⁶ І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити.

²⁷ І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову.

²⁸ І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері.

²⁹ А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.

³¹ І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.

³² І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного.

³³ І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили.

³⁴ І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.

³⁵ І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня.

³⁶ Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“.

³⁷ А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“

³⁸ А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“.

³⁹ І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного.

⁴⁰ І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т.

⁴¹ І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив.

⁴² І всі їли й наїлися!

⁴³ А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.

⁴⁴ А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!

⁴⁶ І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру.

⁴⁷ А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі.

⁴⁸ Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути.

⁴⁹ А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати,

⁵⁰ бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“

⁵¹ І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі,

⁵² бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе.

⁵⁴ І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його,

⁵⁵ і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є.

⁵⁶ І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!

¹ І зібрались до Нього фарисеї та деякі з книжників, які прибули́ із Єрусалиму,

² і побачили, що деякі з учнів Його їли хліб руками „нечистими“, цебто невмитими.

³ Бо фарисеї й усі юдеї, зберігаючи переда́ння старших, не їдять, як старанно не вимиють рук;

⁴ а вернувшися з ринку, вони не їдять, поки не вмиються. Багато є й іншого, що вони прийняли́, щоб доде́ржувати: миття чаш, і глеків, і мідяно́го по́суду.

⁵ І запитали Його фарисеї та книжники: „Чому учні Твої не живуть за переда́нням старших, але хліб споживають руками нечистими?“

⁶ А Він їм відказав: „Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як написано: „Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене.

⁷ Та однак надаре́мне шанують Мене, бо навчають наук — лю́дських за́повідей“.

⁸ Занеха́явши заповідь Божу, передань людськи́х ви трима́єтесь: обмиваєте глеки та чаші, і багато такого подібного й іншого робите ви“.

⁹ І сказав Він до них: „Спритно відкидаєте ви заповідь Божу, аби зберегти своє переда́ння.

¹⁰ Бо Мойсей наказав: „Шануй батька свого та матір свою“, та: „Хто злорічить на батька чи матір, нехай смертю помре“.

¹¹ А ви кажете: „Коли скаже хто батьку чи матері: Корва́н, чи дар Богові те, чим би ти скориста́тись від мене хотів,

¹² то вже вільно йому не робити нічого для батька чи матері,

¹³ порушуючи Боже Слово вашим переда́нням, що його ви самі встановили. І багато такого ви іншого робите“.

¹⁵ Немає нічого назо́вні люди́ни, що, увіходячи в неї, могло б опога́нити її; що ж із неї виходить, — те люди́ну опога́нює.

¹⁶ Коли має хто ву́ха, щоб слухати, — нехай слу́хає!“

¹⁷ А коли від наро́ду ввійшов Він до дому, тоді учні Його запиталися в Нього про при́тчу.

¹⁸ І Він їм відказав: „Чи ж і ви розумі́ння не маєте? Хіба ж не розумієте ви, що все те, що входить іззо́вні в люди́ну, — не може опога́нити її?

¹⁹ Бо не входить до серця йому, але до живота́, і виходить назо́вні, очищуючи всяку ї́жу“.

²⁰ А далі сказав Він: „Що з люди́ни виходить, — те́ люди́ну опога́нює.

²¹ Бо зсере́дини, із лю́дського серця виходять лихі думки́, розпуста, краді́ж, душогу́бства,

²² пере́люби, зди́рства, лукавства, пі́дступ, безстидства, завидю́щеє око, богозневага, го́рдощі, бе́зум.

²³ Усе зле це виходить зсере́дини, — і люди́ну опога́нює!“

²⁵ Негайно бо жінка одна, якої дочка мала духа нечистого, прочула про Нього, і прийшла, та й припала до ніг Йому.

²⁶ А ця жінка греки́ня була́, родом сирофінікі́янка. Вона стала благати Його, щоб із дочки́ її де́мона вигнав.

²⁷ А Він їй сказав: „Дай, щоб перше наїлися діти, — не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щеня́там!“

²⁸ А вона Йому в відповідь каже: „Так, Господи! Але навіть щеня́та їдять під столом від дитячих кришо́к“.

²⁹ І Він їй сказав: „За слово оце йди собі, — де́мон вийшов із твоєї дочки́!“

³⁰ А коли вона в дім свій верну́лась, то знайшла, що дочка́ на постелі лежала, а демон вийшов із неї.

³² І приводять до Нього глухого немову, і благають Його, щоб руку на нього поклав.

³³ І взяв Він його від наро́ду само́го, і вклав пальці Свої йому в ву́ха, і, сплюнувши, доторкнувся його язика́.

³⁴ І, на небо спогля́нувши, Він зідхнув і промовив до нього: „Еффата́“; цебто: „Відкрийся!“

³⁵ І відкрилися ву́ха йому, і путо його язика розв'яза́лось негайно, — і він став говорити вира́зно!

³⁶ А Він їм звелів, щоб нікому цього не розповіда́ли. Та що більше наказував їм, то ще більш розголо́шували.

³⁷ І ду́же всі дивувалися та говорили: „Він добре все робить: глухим дає чути, а німим — говорити!“

Слухати та читати Євангелія від Марка Розділ 7 без музики з текстом. Переклад Огієнка. Аудіо Біблія. Кожен вірш при озвученні виділяється зеленим кольором

---

Слухати Євангелія від Марка розділ 7 з музикою та текстом. Переклад Огієнка. Аудіо Біблія. Кожен вірш при озвученні виділяється жовтим кольором

---

¹ Тими днями, коли було зно́ву багато наро́ду, а їсти не мали чого́, покликав Він у́чнів Своїх та й промовив до них:

² „Жаль мені тих людей, що вже три дні зо Мною знахо́дяться, та їсти не мають чого́.

³ А коли відпущу́ їх голодних до їхніх домівок, то осла́бнуть у дорозі, бо деякі з них поприхо́дили зда́лека“.

⁴ І відказали Йому Його у́чні: „Звідки зможе хто нагодувати їх хлібом отут у пустині?

⁵ А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба?“ Вони ж повідо́мили: „Се́меро“.

⁶ Тоді Він народу звелів на землі посідати. І, взявши се́меро хліба, віддавши подяку, Він поламав і дав учням Своїм, щоб роздати. А вони роздавали наро́дові,

⁷ І мали вони трохи ри́бок; і Він їх поблагословив, і роздати звелів також їх.

⁸ І всі їли й наїлися, а з позосталих кусків сім коші́в назбирали.

⁹ А їдців було тисяч з чотири!

¹¹ І вийшли фарисеї, і почали́ сперечатися з Ним, і, Його випробо́вуючи, хотіли від Нього озна́ки із неба.

¹² А Він тяжко зідхнув у Своїм дусі й промовив: „Якої ознаки цей рід вимагає? Поправді кажу́ вам, що родові цьому ознака не буде дана!“

¹³ І покинув Він їх, усів знову до чо́вна, і на то́й бік відбу́в.

¹⁵ А Він їм наказував та говорив: „Стережіться уважливо фарисейської розчи́ни й розчини Іродової!“

¹⁶ Вони ж міркували й казали один до одного, що хліба не мають вони.

¹⁷ А Ісус, знавши те, промовляє до них: „Чого́ ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверді́лим?

¹⁸ „Мавши очі — не бачите, і мавши ву́ха — не чуєте?“ І не пам'ятаєте,

¹⁹ коли п'ять хлібів Я ламав на п'ять тисяч, — скільки повних коші́в із кусків ви зібрали?“ Вони кажуть до Нього: „Дванадцять“.

²⁰ „А як сім на чотири тисячі, — скільки кошиків повних з кусків ви зібрали?“ І відказують: „Сім“.

²¹ І сказав Він до них: „Ви ще не розумієте?“

²³ І взяв Він сліпого за руку, та й вивів його за село. І посли́нивши очі йому, поклав руки на нього, і питався його, чи що бачить.

²⁴ І, зиркнувши, сказав той: „Я бачу людей, які ходять, немов би дере́ва“.

²⁵ Потім знов Він поклав Свої руки на очі йому, — і прозрі́в той, і одужав, і вира́зно став бачити все!

²⁶ І послав Він додому його й наказав: „До села й не заходь, і ніко́му в селі не розповіда́й!“

²⁸ Вони ж відповіли́ Йому, кажучи: „За Івана Христителя, другі — за Іллю́, а інші — за одно́го з пророків“.

²⁹ І Він запитав їх: „А ви за кого Мене маєте?“ Петро Йому в відповідь каже: „Ти — Христос!“

³⁰ І Він заборонив їм, щоб ніко́му про Нього вони не казали!

³² І те слово казав Він відкрито. А Петро узяв на́бік Його, і Йому́ став перечити.

³³ А Він обернувся й поглянув на у́чнів Своїх, та й Петру докори́в і сказав: „Відступись, сатано, від Мене, бо ду́маєш ти не про Боже, а про лю́дське!“

³⁵ Бо хто хоче душу свою́ зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Єва́нгелії, той її збереже.

³⁶ Яка ж ко́ристь люди́ні, що здобу́де ввесь світ, але душу свою занапа́стить?

³⁷ Або що́ назамі́н дасть люди́на за душу свою?

³⁸ Бо хто буде Мене та Моєї науки соро́митися в роді цім перелю́бнім та грішнім, того посоро́миться також Син Лю́дський, як при́йде у славі Свого Отця з ангола́ми святими“.

¹ І сказав Він до них: „Поправді кажу́ вам, що деякі з тут-о прия́вних не скушту́ють смерти, аж поки не ба́читимуть Царства Божого, що прийшло́ воно в силі“.

³ І стала одежа Його осяйна́, дуже біла, як сніг, якої біли́льник не зміг би так ви́білити на землі!

⁴ І з'явивсь їм Ілля́ та Мойсей, і розмовляли з Ісусом.

⁵ І озвався Петро та й сказав до Ісуса: „Учителю, до́бре бути нам тут! Поставмо ж собі три шатра: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі“.

⁶ Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані.

⁷ Та хмара ось їх заслони́ла, і голос почувся із хмари: „Це Син Мій Улю́блений, — Його слухайтеся!“

⁸ І зараз, звівши очі свої, вони вже ніко́го з собою не бачили, крім Самого Ісуса.

⁹ А коли з гори схо́дили, Він їм наказав, щоб ніко́му того не казали, що́ бачили, аж поки Син Лю́дський із мертвих воскресне.

¹¹ І вони запитали Його та сказали: „Що́ це книжники кажуть, ніби треба Іллі перш прийти?“

¹² А Він відказав їм: „Тож Ілля́, коли при́йде попе́реду, усе приготу́є. Та я́к же про Лю́дського Сина написано, що мусить багато Він ви́терпіти, і буде знева́жений?

¹³ Але вам кажу́, що й Ілля́ був прийшов, — та зробили йому, що́ тільки хотіли, як про нього написано“.

¹⁵ І негайно ввесь на́товп, як побачив Його, сполохну́вся із дива, і назу́стріч побіг, і став вітати Його.

¹⁶ І запитався Він їх: „Про що спереча́єтесь з ними?“

¹⁷ І Йому відповів один із на́товпу: „Учителю, привів я до Тебе ось сина свого́, що духа німого він має.

¹⁸ А як він де схо́пить його, то о́б землю кидає ним, — і він пі́ну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм у́чням, щоб прогнали його, — та вони не змогли“.

¹⁹ А Він їм у відповідь каже: „О, роде невірний, — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!“

²⁰ І до Нього того привели́. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися пі́ною.

²¹ І Він запитав його ба́тька: „Як давно́ йому сталося це?“ Той сказав: „Із дити́нства.

²² І по́часту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. Але коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!“

²³ Ісус же йому відказав: „Щодо того твого „коли можеш“, — то тому́, хто вірує, все можливе!“

²⁴ Зараз ба́тько хлоп'я́ти з слізьми́ закричав і сказав: „Вірую, Господи, — поможи недовірству моє́му!“

²⁵ А Ісус, як побачив, що на́товп збігається, то нечистому духові заказав, і сказав йому: „Ду́ше німий і глухий, тобі Я наказую: вийди з нього, і більше у нього не входь!“

²⁶ І, закричавши та мі́цно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, — аж багато-хто стали казати, що помер він.

²⁷ А Ісус узяв за руку його та й підвів його, — і той устав.

²⁸ Коли́ ж Він до дому прийшов, то учні питали Його самото́ю: „Чому ми́ не могли його вигнати?“

²⁹ А Він їм сказав: „Цей рід не вихо́дить інакше, як тільки від молитви та по́сту“.

³¹ Бо Він Своїх учнів навчав і казав їм: „Людський Син буде ви́даний лю́дям до рук, і вони Його вб'ють, але вбитий, — воскресне Він третього дня!“

³² Вони ж не зрозуміли цього сло́ва, та боялись Його запитати.

³⁴ І мовчали вони, — сперечалися бо проміж себе в дорозі, хто́ найбільший.

³⁵ А як сів, то покликав Він Дванадцятьо́х, і промовив до них: „Коли хто бути першим бажає, — нехай буде найменшим із усіх і слуга всім!“

³⁶ І взяв Він дитину, і поставив її серед них. І, обнявши її, Він промовив до них:

³⁷ „Коли хто в Ім'я́ Моє при́йме одне з дітей таких, той приймає Мене. Хто ж приймає Мене, — не Мене він приймає, а Того, Хто послав Мене!“

³⁹ А Ісус відказав: „Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'я́м Моїм чудо зробив би, і зміг би неба́ром лихосло́вити Мене́.

⁴⁰ Хто бо не супроти нас, — той за нас!

⁴¹ І коли хто напо́їть вас ку́хлем води в Ім'я́ Моє ради того, що ви Христові, поправді кажу́ вам: той не згубить своєї нагоро́ди!

⁴² Хто ж споку́сить одно́го з мали́х цих, що вірять, то краще б такому було, коли б жо́рно млино́ве на шию йому почепити, та й кинути в море!

⁴⁴ де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“.

⁴⁵ І коли нога твоя спокуша́є тебе, — відітни її: краще тобі ввійти до життя одноно́гим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, [до огню невгаси́мого],

⁴⁶ де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“.

⁴⁷ І коли твоє око тебе́ спокуша́є, — вибери його: краще тобі одноо́ким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огне́нної,

⁴⁸ де „їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь“!

⁴⁹ Бо посо́литься кожен огнем, і кожна жертва посо́литься сіллю.

⁵⁰ Сіль — добра річ. Коли ж сіль несолоною стане, — чим поправити її? Майте сіль у собі, майте й мир між собою!“

¹ І, вийшовши звідти, Він приходить у землю Юдейську, на той бік Йорда́ну. І знову зібралися ю́рби до Нього, і знов Він навчав їх, звича́єм Своїм.

² І підійшли фарисеї й спитали, Його випробо́вуючи: „Чи дозволено чолові́кові дружи́ну свою відпустити?“

³ А Він відповів і сказав їм: „Що Мойсей заповів вам?“

⁴ Вони ж відказали: „Мойсей заповів написати листа розводо́вого, та й відпустити“.

⁵ Ісус же промовив до них: „То за ваше жорстокосе́рдя він вам написав оцю заповідь.

⁶ Бог же з поча́тку творіння „створив чоловіком і жінкою їх.

⁷ Покине тому́ чоловік свого ба́тька та матір,

⁸ і стануть обо́є вони одним тілом“, — тим то немає вже двох, але́ одне тіло.

⁹ Тож, що Бог спарува́в, — люди́на нехай не розлу́чує!“

¹⁰ А вдома про це учні знов запитали Його.

¹¹ І Він їм відказав: „Хто дружи́ну відпустить свою, та й одру́житься з іншою, той чинить пере́люб із нею.

¹² І коли дружи́на покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить пере́люб вона“.

¹⁴ А коли спостеріг це Ісус, то обу́рився, та й промовив до них: „Пустіть ді́ток до Ме́не прихо́дити, і не бороніть їм, — бо таких Царство Боже!

¹⁵ Попра́вді кажу вам: Хто Божого Царства не при́йме, немов те дитя, той у нього не вві́йде“.

¹⁶ І Він їх пригорну́в, і поблагословив, на них руки поклавши.

¹⁸ Ісус же йому відказав: „Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого.

¹⁹ Знаєш заповіді: „Не вбивай, не чини пере́любу, не кради́, не свідкуй неправдиво“, не кривди́, „шануй свого ба́тька та матір“.

²⁰ А він відказав Йому: „Учителю, — це все виконав я ще зма́лку“.

²¹ Ісус же поглянув на нього з любов'ю, і промовив йому: „Одно́го бракує тобі: іди, розпро́дай, що маєш, та вбогим роздай, — і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста“.

²² А він засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав!

²³ І поглянув довко́ла Ісус, та й сказав Своїм учням: „Як тяжко отим, хто має бага́тство, увійти в Царство Боже!“

²⁴ І учні жахнулись від слів Його. А Ісус знов у відповідь каже до них: „Мої діти, як тяжко отим, хто наді́ю кладе на багатство, увійти в Царство Боже!

²⁵ Верблю́дові легше пройти через го́лчине ву́шко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!“

²⁶ А вони здивувалися дуже, і казали один до одно́го: „Хто ж тоді може спастися?“

²⁷ Ісус же поглянув на них і промовив: „Неможливе це лю́дям, а не Богові. Бо „для Бога можливе все!“

²⁹ Ісус відказав: „Поправді кажу вам: Немає такого, щоб дім полишив, чи братів, чи сесте́р, або матір, чи ба́тька, або діти, чи поля́ ради Мене та ради Єва́нгелії,

³⁰ і не одержав би в сто раз більше тепер, цього ча́су, серед переслідувань, — домів, і братів, і сесте́р, і матері́в, і дітей, і піль, а в віці насту́пному — вічне життя.

³¹ І багато-хто з перших стануть останніми, а останні — першими“.

³³ „Оце в Єрусали́м ми йдемо́, і первосвященикам і книжникам ви́даний буде Син Лю́дський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть,

³⁴ і насміхатися бу́дуть із Нього, і бу́дуть плювати на Нього, і будуть Його бичува́ти, і вб'ють, — але третього дня Він воскресне!“

³⁶ А Він їх поспитав: „Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?“

³⁷ Вони ж відказали Йому: „Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи право́руч від Тебе один, і ліво́руч один“!

³⁸ А Ісус відказав їм: „Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п'ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?“

³⁹ Вони відказали Йому: „Можемо“. А Ісус їм сказав: „Чашу, що Я її п'ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся.

⁴⁰ А сидіти право́руч Мене та ліво́руч — не Моє це давати, а кому угото́вано“.

⁴¹ Як почули ж це Де́сятеро, то обурились на Якова та на Івана.

⁴³ Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, — нехай буде він вам за слугу.

⁴⁴ А хто з вас бути першим бажає, — нехай буде всім за раба.

⁴⁵ Бо Син Лю́дський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох“.

⁴⁷ І, прочувши, що то Ісус Назаряни́н, почав кликати та говорити: „Сину Давидів, Ісусе, — змилуйся надо мною!“

⁴⁸ І сварились на нього багато-хто, щоб мовча́в, а він іще більше кричав: „Сину Давидів, — змилуйся надо мною!“

⁴⁹ І спинився Ісус та й сказав: „Покличте його!“ І кличуть сліпого та й кажуть йому: „Будь бадьо́рий, устань, — Він кличе тебе“.

⁵⁰ А той скинув плаща свого, і скочив із місця, — і прибіг до Ісуса.

⁵¹ А Ісус відповів і сказав йому: „Що́ ти хочеш, щоб зробив Я тобі?“ Сліпий же Йому відказав: „Учителю, — нехай я прозрю́!“

⁵² Ісус же до нього промовив: „Іди, — твоя віра спасла тебе!“ І той зараз прозрі́в, і пішов за Ісусом дорогою.