¹ І коли вони набли́зились до Єрусалиму, до Вітфагі́ї й Віфа́нії, на Оливній горі, тоді Він посилає двох учнів Своїх,

² і каже до них: „Ідіть у село, яке перед вами, і, входячи в нього, ви зна́йдете зараз прив'язане осля́, що на нього ніхто ще з людей не сідав. Відв'яжіть його, і приведіть.

³ Коли ж скаже хто вам: „Що́ це ви робите?“ відкажіть: „Господь потребу́є його, — і віді́шле його сюди зараз“.

⁴ І вони відійшли, і знайшли те осля, що прив'я́зане коло воріт ізнадво́ру було при дорозі, — і відв'язали його.

⁵ А деякі з тих, що стояли там, сказали до них: „Що́ ви робите? По́що осля ви відв'я́зуєте?“

⁶ Вони ж їм відказали, як звелів їм Ісус, — і відпущено їх.

⁷ І вони привели́ до Ісуса осля́, і поклали на нього плащі свої, а Він сів на нього.

⁸ Багато ж наро́ду стелили одежу свою по дорозі, а інші стелили дорогою зе́лень, натя́ту в полях.

⁹ А ті, що йшли перед Ним і поза́ду, викрикували: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́!

¹⁰ Благословенне Царство, що надходить, Отця нашого Давида! Оса́нна на висоті!“

¹¹ Потому ввійшов Він до Єрусалиму, і в храм. А оглянувши все, як година вже пізня була, Він пішов у Віфа́нію з Дванадцятьма́.

¹³ І, побачивши зда́лека фіґове дерево, вкрите листями, Він підійшов, чи не зна́йде на ньому чого́. І, прийшовши до нього, не знайшов нічого, крім листя само́го, — не пора бо на фіґи була́.

¹⁴ І озвався Ісус і промовив до нього: „Щоб більше ніхто твого пло́ду не з'їв аж повіки!“ А учні Його все те чули.

¹⁶ І Він не дозволяв, щоб хто річ яку носив через храм.

¹⁷ І Він їх навчав і казав їм: „Хіба не написано: „Дім Мій — бу́де домом молитви в наро́дів усіх“, ви ж із нього зробили „печеру розбійників!“

¹⁸ І почули це первосвященики й книжники, і шукали, як Його погубити, бо боялись Його, — увесь бо наро́д дивувався науці Його.

¹⁹ А як пізно ставало, вони поза місто вихо́дили.

²¹ І, згадавши Петро, гово́рить Йому: „Учителю, глянь — фіґове дерево, що прокляв Ти, усохло!“

²² А Ісус їм у відповідь каже: „Майте віру Божу!

²³ Поправді кажу вам: Як хто скаже горі цій: „Порушся та й кинься до моря“, і не матиме сумніву в серці своїм, але матиме віру, що станеться так, як гово́рить, — то буде йому!

²⁴ Через це говорю вам: Усе, чого ви в молитві попро́сите, вірте, що одержите, і спо́вниться вам.

²⁵ І коли стоїте́ на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам про́гріхи ваші.

²⁶ Коли ж не прощаєте ви, то й Отець ваш Небесний не простить вам про́гріхів ваших“.

²⁸ і сказали Йому: „Якою Ти вла́дою все оце чиниш? І хто Тобі вла́ду цю дав, щоб Ти це робив?

²⁹ А Ісус відказав їм: „Запитаю й Я вас одне слово, і відповідайте Мені, то й Я відкажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́.

³⁰ Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Відповідайте Мені!“

³¹ Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: „Із неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“

³² А як скажемо: „Від людей“, — то боялись наро́ду, бо всі вважали, що Іван був поправді пророк.

³³ І сказали Ісусові в відповідь: „Не знаємо“. А Ісус їм відказує: „То й Я не скажу́ вам, якою Я вла́дою це все чиню́“.

¹ І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов.

² А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в.

³ Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим.

⁴ І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили.

⁵ Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали.

⁶ І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“

⁷ А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“

⁸ І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник.

⁹ Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим.

¹⁰ Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем!

¹¹ Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“.

¹² І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли.

¹⁴ Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“

¹⁵ А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“.

¹⁶ І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“ Ті ж Йому відказали: „Кесарів“.

¹⁷ Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“ І дивувалися з Нього вони.

¹⁹ „Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“.

²⁰ Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей.

²¹ Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій.

²² І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка.

²³ А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“.

²⁴ Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили?

²⁵ Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі.

²⁶ Щождо мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“,

²⁷ Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“.

²⁹ Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“.

³⁰ І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“ (Це за́повідь перша!)

³¹ А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“ Нема іншої більшої заповіді над оці!“

³² І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“,

³³ і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“

³⁴ Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“ І ніхто не насмілювався вже питати Його.

³⁶ Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“

³⁷ Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“ І багато людей залюбки́ Його слухали.

³⁸ Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках,

³⁹ і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х,

⁴⁰ що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“

⁴² І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пті, цебто гріш.

⁴³ І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю.

⁴⁴ Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.

¹ І коли Він виходив із храму, говорить Йому один із учнів Його: „Подивися, Учителю — яке́ то каміння та що́ за будівлі!“

² Ісус же до нього сказав: „Чи ти бачиш великі будинки оці? — Не зали́шиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!“

⁴ „Скажи нам, коли станеться це? І яка буде озна́ка, коли все те ви́конатись має?“

⁶ Бо багато-хто при́йдуть в Ім'я́ Моє, кажучи: „Це Я“. І зведу́ть багатьо́х.

⁷ І як про ві́йни почуєте ви, і про воєнні чутки́, — не лякайтесь, бо статись належить тому́“. Та це ще не кінець.

⁸ „Бо повстане наро́д на наро́д, і царство на царство“, будуть землетруси місця́ми, буде голод. Це поча́ток терпінь породільних.

⁹ Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на сві́дчення їм.

¹⁰ Але перше Єва́нгелія мусить бути наро́дам усім проповідувана.

¹¹ Коли ж видадуть вас і поведуть, — не турбуйтеся заздалегі́дь, що́ вам говорити, — а що́ дане вам буде тієї години, то те говоріть: бо не ви промовлятимете, але Дух Святий.

¹² І видасть на смерть брата брат, а ба́тько — дитину. І „діти повстануть навпроти батьків“, — і їм смерть заподіють.

¹³ І за Ім'я́ Моє будуть усі вас нена́видіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасе́ний!

¹⁵ І хто на покрівлі, нехай той не сходить, і нехай не входить узяти щось із дому свого́.

¹⁶ І хто на полі, — хай назад не вертається взяти одежу свою.

¹⁷ Горе ж вагітним і тим, хто годує грудьми́, у ті дні!

¹⁸ Моліться ж, щоб не трапилося це зимою!

²⁰ І коли б Госпо́дь не вкоротив тих днів, — не спаслася б ніяка люди́на; але ради ви́браних, кого вибрав, укороти́в Він ті дні.

²¹ Тоді ж, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут“, „Ото там“, — не йміть віри.

²² Бо повстануть христи́ неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити озна́ки та чу́да, щоб спокуси́ти, як можна, і ви́браних.

²³ Але ви стережіться! Я сказав вам усе напере́д.

²⁵ і зо́рі спада́тимуть з неба, і сили небесні пору́шаться.

²⁶ І побачать тоді „Сина Лю́дського, що йтиме на хмарах“ із великою поту́гою й славою.

²⁷ І тоді Він пошле Анголів і зберуть Його ви́браних „від вітрі́в чотирьо́х, від кра́ю землі до крайнеба“.

²⁸ Від дерева ж фіґового навчіться при́кладу: коли віття його вже розпу́кується, і кинеться листя, то знаєте, що близько літо.

²⁹ Так і ви: коли тільки побачите, що діється це, то знайте, що близько, — під дверима.

³⁰ Поправді кажу́ вам: не пере́йде цей рід, аж усе оце станеться!

³¹ Небо й земля промину́ться, але не мину́ться слова́ Мої!

³³ Уважайте, чува́йте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!

³⁴ Як той чоловік, що від'їхав, і залиши́в свій дім, і дав рабам своїм вла́ду й кожному працю свою, а воротаре́ві звелів пильнувати.

³⁵ Тож пильнуйте, — не знаєте бо, коли при́йде пан дому: уве́чорі, чи опі́вночі, чи як півні співатимуть, чи ра́нком.

³⁶ Щоб вас не застав, що спите́, коли ве́рнеться він несподі́вано.

³⁷ А що вам Я кажу́, те всім Я кажу́: Пильнуйте!“

¹ За два ж дні була Пасха й Опрі́сноки. А первосвященики й книжники стали шукати, я́к би пі́дступом взяти Його та забити.

² Вони говорили: „Та не в свято, щоб бува́ колотне́ча в наро́ді не сталась“.

⁴ А дехто обу́рювались між собою й каза́ли: „На́що таке марнотра́тство на миро?

⁵ Бо можна було б це миро продати більше, як за три сотні динаріїв, і вбогим роздати“. І нарікали на неї.

⁶ Ісус же сказав: „Залиші́ть її! Чого при́крість їй робите? Вона добрий учинок зробила Мені.

⁷ Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, і коли схочете, можете їм робити добро, — Мене ж не постійно ви маєте.

⁸ Що могла, те зробила вона: заздалегі́дь намасти́ла Моє тіло на по́хорон.

⁹ Поправді кажу́ вам: де тільки ця Єва́нгелія проповідувана буде в ці́лому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що́ зробила вона!“

¹¹ А вони, як почули, зраділи, і обіцяли йому срібнякі́в за те дати. І він став вишукувати, я́к би слушного ча́су їм видати Його.

¹³ І посилає Він двох із Своїх учнів, і каже до них: „Підіть до міста, і стріне вас чоловік, що не́стиме в гле́кові воду, — то йдіть за ним.

¹⁴ І там, куди він уві́йде, скажіть до госпо́даря дому: „Учитель питає: „Де кімна́та Моя, в якій Я споживу́ зо Своїми у́чнями пасху?“

¹⁵ І він вам покаже велику го́рницю, ви́стелену та готову: там приготуйте для нас“.

¹⁶ І учні пішли, і до міста прийшли, і знайшли, як Він їм сказав, — і зачали́ вони пасху готува́ти.

¹⁷ А коли настав вечір, Він приходить із Дванадцятьма́.

¹⁸ І як сиділи вони при столі й споживали, промовив Ісус: „Поправді кажу вам, що один з-поміж вас, „який споживає зо Мною“, видасть Мене́“.

¹⁹ Вони зачали́ сумувати, і один по одно́му питати Його: „Чи не я?“

²⁰ А Він їм сказав: „Один із Дванадцятьо́х, що в миску мача́є зо Мною.

²¹ Людський Син справді йде, як про Нього написано; та горе тому́ чоловікові, що видасть він Лю́дського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився!“

²² Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє!“

²³ І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, — і пили́ з неї всі.

²⁴ І промовив до них: „Це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається.

²⁵ Поправді кажу́ вам, що віднині не пи́тиму Я від плоду виноградного до того дня, як нови́м буду пити його в Царстві Божім!“

²⁷ Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви споку́ситесь ночі цієї, як написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці!“

²⁸ По воскресінні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“.

²⁹ І відізвався до Нього Петро: „Хоч спокусяться й усі, — та не я!“

³⁰ Ісус же йому відказав: „Поправді кажу́ тобі, що сьогодні, цієї ось ночі, перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти три́чі від Мене!“

³¹ А він ще сильніш запевняв: „Коли б мені й умерти з Тобою, — я не відречу́ся Тебе!“ Так же само сказали й усі.

³³ І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужи́ти.

³⁴ І сказав Він до них: „Обго́рнена сумом смерте́льним душа Моя! Залиші́ться тут і пильнуйте!“

³⁵ І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година.

³⁶ І благав Він: „Авва-Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу! А проте, — не чого хочу Я, але чого Ти“.

³⁷ І вернувся, і знайшов їх, що спали, та й каже Петрові: „Симоне, спиш ти? Однієї години не зміг попильнува́ти?

³⁸ Пильнуйте й моліться, щоб не впасти в спокусу, — бадьо́рий бо дух, але не́мічне тіло!“

³⁹ І зно́ву пішов і молився, те саме промовивши слово.

⁴⁰ А вернувшись, ізнову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були́. І не знали вони, що́ Йому відказати.

⁴¹ І вернувсь Він утретє, та й каже до них: „Ви ще далі спите́ й спочиваєте? Скі́нчено, — надійшла та година: у руки грішникам ось видається Син Лю́дський!

⁴² Уставайте, ходім, — ось набли́зивсь Мій зрадник“.

⁴⁴ А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого я поцілую, то Він, — беріть Його, і обере́жно ведіть“.

⁴⁵ І, прийшовши, підійшов він негайно та й каже: „Учителю!“ І поцілував Його.

⁴⁶ Вони ж руки свої накла́ли на Нього, — і схопи́ли Його.

⁴⁷ А один із тих, що стояли навко́ло, меча ви́хопив та й рубону́в раба́ первосвященика, — і відтяв йому вухо.

⁴⁸ А Ісус їм промовив у відповідь: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене.

⁴⁹ Я щодня був із вами у храмі, навчаючи, — і Мене не взяли́ ви. Але, щоб збулися Писа́ння“.

⁵⁰ Тоді всі полиши́ли Його й повтікали.

⁵¹ Один же юна́к, по наго́му заго́рнений у покрива́ло, ішов услід за Ним. І хапа́ють його.

⁵² Але він, покрива́ло поки́нувши, утік наги́й.

⁵⁴ Петро ж зда́лека йшов услід за Ним до сере́дини дво́ру первосвященика; і сидів він із службою, і грівсь при огні.

⁵⁵ А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали посві́дчення на Ісуса, щоб Йому заподіяти смерть, — і не знахо́дили.

⁵⁶ Бо багато-хто свідчив фальши́во на Нього, але́ не було́ згідних сві́дчень.

⁵⁷ Тоді деякі встали, і кривосві́дчили супроти Нього й казали:

⁵⁸ „Ми чули, як Він говорив: Я зруйную цей храм рукотво́рний, — і за три дні збудую інший, нерукотво́рний“.

⁵⁹ Але й так не було́ їхнє свідчення згідне.

⁶⁰ Тоді встав насере́дині первосвященик, та й Ісуса спитав і сказав: „Ти нічо́го не відповідаєш, що свідчать вони проти Тебе?“

⁶¹ Він же мовчав, і нічого не відповідав. Первосвященик ізно́ву спитав Його, до Нього говорячи: „Чи Христос Ти, Син Благослове́нного?“

⁶² А Ісус відказав: „Я! І побачите ви Сина Лю́дського, що сидітиме по прави́ці сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“

⁶³ Роздер тоді первосвященик одежу свою та й сказав: „На що́ нам ще свідки потрібні?

⁶⁴ Ви чули цю богозневагу. Як вам здається?“ Вони ж усі присудили, що Він умерти повинен.

⁶⁵ Тоді деякі стали плювати на Нього, і закривати обличчя Йому, і бити Його та казати Йому: „Пророкуй!“ Служба теж Його била по що́ках.

⁶⁷ і як Петра вона вгледіла, що грівся, подивилась на нього та й каже: „І ти був із Ісусом Назаряни́ном!“

⁶⁸ Він же відрікся, говорячи: „Не відаю, і не розумію, що́ кажеш“. І вийшов назо́вні, на нереддвір'я. І заспівав тоді півень.

⁶⁹ Служниця ж, коли його вгледіла, стала знов говорити прия́вним: „Цей із них!“

⁷⁰ І він зно́ву відрікся. Незаба́ром же знов говорили прия́вні Петрові: „Поправді, ти з них, — бо ти галіле́янин. Та й мо́ва твоя́ така са́ма“.

⁷¹ А він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього Чоловіка, про Якого говорите ви!“

⁷² І заспівав півень хвилі тієї подруге. І згадав Петро слово, що Ісус був промовив йому: „Перше ніж заспіває півень дві́чі, — відречешся ти тричі від Мене“. І кинувся він, та й плакати став.

¹ А первосвященики з ста́ршими й книжниками, та ввесь синедріо́н, зараз уранці, нараду вчинивши, зв'язали Ісуса, повели́ та й Пилатові видали.

² А Пила́т запитався Його: „Чи Ти Цар Юдейський?“ А Він йому в відповідь каже: „Сам ти кажеш“.

³ А первосвященики мі́цно Його винува́тили.

⁴ Тоді Пилат зно́ву Його запитав і сказав: „Ти нічого не відповідаєш? Дивись, — як багато проти Тебе свідку́ють!“

⁵ А Ісус більш нічого не відповідав, так що Пилат дивувався.

⁶ На свято ж він їм відпускав був одно́го із в'я́знів, котро́го просили вони.

⁷ Був же один, що звався Вара́вва, ув'я́знений ра́зом із повста́нцями, які за повста́ння вчинили були душогубство.

⁸ Коли ж на́товп зібрався, він став просити Пила́та зробити, як він за́вжди робив їм.

⁹ Пилат же сказав їм у відповідь: „Хочете, — відпущу́ вам Царя Юдейського?“

¹⁰ Бо він знав, що Його через за́здрощі видали первосвященики.

¹¹ А первосвященики на́товп підмовили, щоб краще пустив їм Вара́вву.

¹² Пилат же промовив знов їм у відповідь: „А що ж я чинитиму з Тим, що Його ви Юдейським Царем називаєте?“

¹³ Вони ж стали кричати знов: „Розіпни́ Його!“

¹⁴ Пилат же сказав їм: „Яке ж зло вчинив Він?“ А вони ще сильніше кричали: „Розіпни́ Його!“

¹⁵ Пилат же хотів догодити наро́дові, — і відпустив їм Вара́вву. І видав Ісуса, збичува́вши, щоб ро́зп'ятий був.

¹⁷ І вони зодягли Його в багряни́цю і, сплівши з терни́ни вінка, поклали на Нього.

¹⁸ І вітати Його зачали́: „Раді́й, Ца́рю Юдейський!“

¹⁹ І трости́ною по голові Його били, і плювали на Нього. І навколішки кидалися та вклонялись Йому.

²⁰ І коли назнущалися з Нього, зняли́ з Нього багряни́цю, і наділи на Нього одежу Його. І Його повели́, щоб розп'я́сти Його.

²¹ І одного перехо́жого, що з поля вертався, Си́мона Кіріне́янина, батька Олександра та Ру́фа, змусили, щоб хреста Йому ніс.

²² І Його привели́ на місце Голго́фу, що значить „Черепо́вище“.

²³ І давали Йому пити вина, із ми́ррою змішаного, але Він не прийня́в.

²⁴ І Його розп'яли́, і „поділили одежу Його, кинувши же́реб про неї“, хто що ві́зьме.

²⁵ Була́ ж третя година, як Його розп'яли́.

²⁶ І був написаний на́пис провини Його: „Цар Юдейський“.

²⁷ Тоді ро́зп'ято з Ним двох розбійників, — одно́го право́руч, і одно́го ліво́руч Його.

²⁸ І збулося Писа́ння, що каже: „До злочи́нців Його зарахо́вано!“

²⁹ А хто побіч прохо́див, то Його лихосло́вили, „голова́ми своїми хитали“ й казали: „Отак! Ти, що храма руйнуєш та за три дні будуєш, —

³⁰ зійди із хреста, та спаси Самого Себе!“

³¹ Теж і первосвященики з книжниками глузува́ли й один до одного казали: „Він інших спасав, — а Самого Себе не може спасти!

³² Христос, Цар Ізраїлів, — нехай зі́йде тепер із хреста, щоб побачили ми та й увірували“. Навіть ті, що ра́зом із Ним були ро́зп'яті, насміхалися з Нього.

³⁴ О годині ж дев'ятій Ісус скрикнув голосом гучни́м та й вимовив: „Елої́, Елої́, — лама́ савахта́ні“, що в перекладі значить: „Боже Мій, Боже Мій, — на́що Мене Ти покинув?“

³⁵ Дехто ж із тих, що стояли навколо, це почули й казали: „Ось Він кличе Іллю́!“

³⁶ А один із них побіг, намочив губку о́цтом, настроми́в на трости́ну, і давав Йому пити й казав: „Чекайте, побачим, — чи при́йде Ілля́ Його зняти!“

³⁷ А Ісус скрикнув голосом гучни́м, — і духа віддав!

³⁸ І в храмі завіса розде́рлась надво́є, — від ве́рху аж додолу.

³⁹ А сотник, що насу́проти Нього стояв, як побачив, що Він отак духа віддав, то промовив: „Чоловік Цей був справді Син Божий!“

⁴⁰ Були ж і жінки́, що дивились здалека, між ними Марі́я Магдали́на, і Марія, мати Якова Молодшого та Йосі́ї, і Саломі́я,

⁴¹ що вони, як Він був у Галілеї, ходили за Ним та Йому прислуго́вували; і інших багато, що до Єрусалиму прийшли з Ним.

⁴³ прийшов Йо́сип із Аримате́ї, радник поважний, що сам сподівавсь Царства Божого, і сміливо ввійшов до Пилата, — і просив тіла Ісусового.

⁴⁴ А Пила́т здивувався, щоб Він міг уже вмерти. І, покликавши сотника, запитався його, чи давно вже Розп'я́тий помер.

⁴⁵ І, дізнавшись від сотника, він подарував тіло Йо́сипові.

⁴⁶ А Йо́сип купив полотно, і, знявши Його, обгорнув полотном та й покла́в Його в гро́бі, що в скелі був ви́січений. І каменя привалив до моги́льних дверей.

⁴⁷ Марія ж Магдали́на й Марія, мати Йосієва, дивилися, де́ ховали Його.

¹ Як минула ж субота, Марія Магдали́на, і Марія Яковова, і Саломі́я накупили па́хощів, щоб піти й намастити Його.

² І на світа́нку дня першого в тижні, як схо́дило сонце, до гро́бу вони прибули́,

³ і говорили одна о́дній: „Хто відвалить нам каменя від могильних дверей?“

⁴ А зиркну́вши, побачили, що камінь відва́лений; був же він дуже великий.

⁵ І, ввійшовши до гро́бу, побачили там юнака́, що право́руч сидів, і був одя́гнений в білу одежу, — і жахнулись вони.

⁶ А він промовляє до них: „Не жахайтесь! Ви шукаєте Розп'я́того, Ісуса Назаряни́на. Він воскрес, — нема Його тут! Ось місце, де Його поховали були́.

⁷ Але йдіть, скажіть у́чням Його та Петрові: Він іде в Галілею попе́реду вас, — там Його ви побачите, як Він вам говорив“.

⁸ А як вийшли вони, то побігли від гро́бу, бо їх тре́пет та страх обгорнув. І не сказали ніко́му нічо́го, — бо боялись.

¹⁰ Пішовши вона, повідомила тих, що були з Ним, які сумували та плакали.

¹¹ А вони, як почули, що живий Він, і вона Його бачила, не йняли́ тому віри.

¹² По цьому з'явився Він двом із них у по́статі іншій в дорозі, як ішли вони на село.

¹³ А вони, як вернулися, інших про те сповістили, але не повірено й їм.

¹⁴ Наре́шті, Він з'явився Одинадцятьо́м, як сиділи вони при столі, і докоряв їм за недові́рство їхнє та твердосе́рдя, що вони не йняли́ віри тим, хто воскреслого бачив Його.

¹⁵ І казав Він до них: „Ідіть по ці́лому світові, та всьому створінню Єва́нгелію проповідуйте!

¹⁶ Хто увірує й охри́ститься, — буде спасе́ний, а хто не ввірує — засу́джений буде.

¹⁷ А тих, хто ввірує, супрово́дити будуть озна́ки такі: у Ім'я́ Моє де́монів будуть виго́нити, говоритимуть мовами нови́ми,

¹⁸ братимуть змій; а коли смертоді́йне що вип'ють, — не буде їм шко́дити; кластимуть руки на хворих, — і добре їм буде!“

²⁰ І пішли вони, і скрізь проповідували. А Господь помагав їм, і стве́рджував слово ознаками, що його супрово́дили. Амі́нь.