Хор:
1 Вернись, вернись, о Суламіто! Вернись, вернись, щоб нам на тебе подивитись!
Молодий:
Чому ви дивитесь на Суламіту, неначе на танок подвійний?
Хор:
2 Які бо гарні твої ноги у сандалях, дочко княжа! Круглота твоїх стеген, неначе ланцюгові кільця, робота рук мистецьких.
3 Пупок твій - кубок круглий, вина замішаного в ньому не бракує. Лоно твоє - ворох пшениці, оточений лілеями навколо.
4 Двоє грудей твоїх, як двоє оленяток, близняток олениці.
5 Шия твоя, мов вежа із слонокости. Очі твої, немов ставки у Хешбоні при Бат-Раббім воротях. Ніс твій, немов вежа ливанська, що дивиться на бік Дамаску.
6 А голова на тобі, мов Кармель той: волосся на тобі, неначе пурпура, - цар в її заплітках упіймався.
7 Яка ж бо ти прекрасна, яка мила о моя люба у розкошах!
8 Станом твоїм нагадуєш ти пальму, грудьми твоїми виноградні грона.
9 Я мовив: Я вилізу на пальму, вхоплю з плодами її гілку! Хай груди твої будуть, мов грона виноградні, а запах твого подиху, мов запах яблук.
10 Твоя розмова, мов вино добірне, що по устах моїх і по зубах стікає. Молода:
11 Я - для мого любого, і до мене звернене все його бажання.
12 Ходи, мій любий! Ходім у поле, та заночуймо у селах.
13 Устаньмо у виноградниках раненько, гляньмо, чи виноград броститься, чи його квіт відкрився, чи зацвіли вже яблуні гранатові. Там обдарую я тебе любов'ю.
14 Мандраґори свій запах розливають при наших дверях усякі плоди якнайкращі, нові та й старі теж, що я для тебе, любий мій, сховала.