1 Маскіл. Асафа.
Чому відкинув, Боже, нас навіки, палає гнів твій на овець твоєї пастви?
2 Згадай Твою громаду, яку ти придбав собі віддавна, щоб була коліном, яке відкупив собі в посілість, гору Сіон, на котрій ти осівся.
3 Зійди твоїми стопами на руїни відвічні; усе в святині зруйнував ворог.
4 Зарикали противники твої посеред твоїх зборів, поставили там власні стяги як знамено перемоги.
5 Неначе той, що в гущавині сокирою махає,
6 вони сокирою й молотом на заставки їхні двері забивають.
7 Твоє святилище вони вогнем пустили, з землею осквернили житло імени твого.
8 Сказали в своїм серці: «Винищмо до ноги їх!» Спалили на землі всі Божі місця зборів!
9 Знамен наших не бачимо вже більше, немає більше пророка, і нема між нами того, що знав би, доки так буде.
10 Докіль, о Боже, буде глумитися противник? Чи вічно буде ворог хулити твоє ім'я?
11 Чому ти відтягаєш твою руку і стримуєш у пазусі твою десницю?
12 Таж ти, о Боже, - цар мій споконвіку, що дієш серед землі спасіння.
13 Ти силою твоєю розділив море, розбив на водах голови драконів.
14 Ти розторощив голови Левіятана, дав його морським потворам на поживу,
15 Ти відкрив джерела й потоки, ти висушив вічнотекучі ріки.
16 Твій - день і твоя - ніч. Ти сотворив світила й сонце,
17 ти встановив усі земні границі, літо й зиму сотворив ти.
18 Згадай, як ворог, було, над Господом глумився, і як народ безумний зневажав твоє ім'я.
19 Не дай шуліці життя горлички твоєї, життя твоїх убогих не забудь повіки.
20 Поглянь на твій союз, бо темні закутки землі стали кублом, повним насильства.
21 Нехай пригноблений не повернеться стидом прикритий, нехай нужденний та вбогий хвалять твоє ім'я.
22 Встань, Боже, відстоюй твою справу, згадай наругу, що завдає тобі щоденно безумний.
23 Не забудь крику твоїх противників, галасу тих, що повстають на тебе, який іде угору безнастанно.