1 Чому, о Господи, стоїш здалека, ховаєшся під час скорботи?
2 Коли гордує грішник, страждає вбогий і ловиться в лихі задуми, що той намислив.
3 Бо грішний вихваляється бажанням серця свого, і захланний хулить і зневажає Бога.
4 Говорить грішник у своїй буті: “Не буде суду! Нема Бога! Такі й усі думки в нього.
5 Перед ним завжди стелиться щасна дорога. Суди твої далеко геть від нього, усіх противників своїх - він сміхом збуває.
6 Він каже в своїм серці: “Не піддамся! З роду в рід я не зазнаю лиха.”
7 Уста в нього - повні прокльонів, обману і лукавства, а під язиком у нього лихо й переступ.
8 Іде на засідки біля осель, і потайки невинного вбиває, очима так і зорить за нещасним.
9 Він засідає, притаївшись, неначе лев у своїй криївці, він засідає, щоб бідака запопасти, хапає бідолаху й тягне у свою сітку.
10 Зіщулившись, до землі прилягає, і падають нещасні в його кігті.
11 Каже у своїм серці: “Забув Бог, сховав лице своє й нічого вже не бачить.”
12 Устань, Господи Боже, піднеси руку! Не забудь убогих!
13 Чого б безбожник мав зневажати Бога, казати у своєму серці: “Ти не каратимеш ніколи!”
14 Ти дивишся, ти бачиш біль і горе; вони завжди перед тобою. На тебе покладається нещасний, сироті - ти поміч.
15 Зламай лукавому й безбожникові рамено; ти покараєш його злобу, і більш її не буде.
16 Господь - цар на віки вічні, зникли погани з його землі.
17 Почув єси, о Господи, бажання вбогих, їх серце підбадьорив, прихилив твоє вухо,
18 щоб захистити право сироти й пригніченого, щоб земнородний не лякав уже більше.