1 Марія ж з Ароном нарікали на Мойсея з-за жінки-кушійки, він бо взяв жінку-кушійку,
2 і говорили: “Чи тільки ж до Мойсея промовляв Господь? Хіба й до нас не говорив він?” Господь почув те.
3 З Мойсея ж був собі вельми тихий чоловік, понад усіх людей на світі.
4 Тож зараз і сказав Господь до Мойсея, Арона та до Марії: “Вийдіть ви троє, йдіть до намету зборів.” І вийшли вони троє.
5 І зійшов Господь у хмарному стовпі, ставши коло входу в намет, і покликав Арона й Марію; і коли вони вийшли обоє,
6 сказав: “Ось слухайте мої слова: Якби хтось із вас та був пророком, я б, Господь, у видінні об'явивсь йому, і в сні говорив із ним.
7 Не так слуга мій Мойсей, а повіреник він у всьому моєму домі.
8 Устами до уст розмовляю я з ним, і ясно, не загадками, і бачить він образ Господній. Як же то ви посміли нарікати на Мойсея, на слугу мого?”
9 І, палаючи гнівом супроти них, відійшов Господь.
10 Скоро ж хмара відступила від намету зборів, Марія зробилась білою, мов сніг, від прокази. Обернувсь Арон до Марії, аж вона прокажена.
11 Тож каже Арон до Мойсея: “Пане мій, благаю тебе, не накладай на нас кару за гріх, і що по-дурному вчинили ми.
12 Молю тебе, нехай вона не буде, мов та мертва дитина, що вроджується на світ із напівзогнилим тілом.”
13 І закликав Мойсей до Господа словами: “Благаю тебе, Боже, уздорови її.”
14 Господь же сказав Мойсеєві: “А що якби її батько плюнув їй у вічі, то чи не була б вона осоромлена на цілих сім день? Тож нехай зачинять її на сім день поза табором, а потім нехай приймуть назад до себе.”
15 І відокремили Марію на сім днів за табором; народ не вирушав у дорогу, аж поки вона не повернулася.
16 По тому ж народ вирушив із Хацероту та й отаборився у Паран-пустині.