1 Нехай, мої брати, між вами не буде багато тих, які хочуть учителями стати, знаючи, що більший засуд приймемо,
2 бо всі ми прогрішуємося чимало. Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло.
3 Коли вкладаємо гнуздечки коням у рот, щоб вони нам корилися, ми керуємо всім їхнім тілом.
4 А ось кораблі: хоч і які вони величезні та ще й до того гнані сильними вітрами, а кермуються ж маленьким стерном за волею стерника.
5 Так само і язик: член маленький, а хвалиться великим! Глядіть, який вогонь малий, а запалює величезний ліс!
6 І язик - вогонь, світ неправди! Язик, вміщений серед наших членів, бруднить усе тіло й запалює круг нашого існування, запалений і сам вогнем пекельним.
7 Усякі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані й приборкуються людським хистом.
8 Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він - зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою.
9 Ним ми благословляємо Господа й Отця і ним кленемо людей, що створені на подобу Божу.
10 З тих самих уст виходить благословення і прокляття. Не слід, брати мої, щоб це так було.
11 Хіба криниця з одного джерела б'є солодким і гірким?
12 Хіба смоківниця, брати мої, може родити маслини, або виноград смокви? Ані солонець води солодкої не може дати.
13 Хто мудрий і досвідчений між вами? Нехай покаже гарною поведінкою свої діла в розумній лагідності.
14 Коли ж. у вашім серці гірка заздрість та свари, то не хваліться і не говоріть неправди проти правди.
15 Це не та мудрість, що сходить згори, а земна, тваринна, диявольська;
16 бо де заздрість та чвари, там безлад і все, що тільки є лихого.
17 А мудрість, що походить згори, найперше чиста, потім мирна, поблажлива, примирлива, милосердя та добрих плодів повна, безстороння, нелицемірна.
18 Плід праведности сіється в мирі тим, хто мир чинить.